бр:. А:.С:.
Іван Мазепа. Відома, навіть легендарна історична постать, відома широкому колу людей. Та чи настільки відома? Чи все ми знаємо про цього видатного політичного діяча, що залишив свій слід в українській та європейській історії? В цій роботі дозволю собі пофантазувати, виказати вголос деякі здогадки, що засновані на аналізі історичних фактів. Отже…
Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Лівобережній (1687–1704) і всій Наддніпрянській Україні (1704–1709). Князь Священної Римської імперії (1707—1709).
Портрет гетьмана Мазепи на гравюрі М. Бернінгрота, 1706 р.
Досі невідомо, як саме виглядав Мазепа. Всього можна зустріти близько 16 його портретів, відмінних один від одного – Московська держава всіляко намагалась повністю стерти пам’ять про видатного гетьмана, цілеспрямовано нищились всі картини та гравюри з його зображенням.
Іван Степанович Мазепа народився 20 березня 1639 (за іншими даними — в 1644 році) в селі Мазепинці під Білою Церквою. Перший документально відомий предок майбутнього гетьмана, прадід Івана Мазепи — Микола Мазепа-Колединський. Йому за військову службу був подарований польським королем хутір на річці Кам’яниці, згодом село Мазепинці. Змалку Мазепа пізнавав ази військової справи, їздив верхи, займався фехтуванням. Успішно навчався у школі Київського братерства.
Іван Мазепа вчився в Києво-Могилянському колегіумі, який закінчив з відзнакою, потім в ієзуїтському колегіумі у Варшаві. Пізніше, з волі батька, був прийнятий при дворі польського короля Яна Казимира, де знаходився в числі «покоєвих» дворян. Близкість до короля дозволила Мазепі отримати освіту: він навчався в Голландії, Італії, Німеччини та Франції, де здобув гарний досвід політичного та культурного життя розвинених держав; вільно володів багатьма мовами (вільно володів латиною, російською, італійською, татарською, польською, французькою, німецькою мовами), офіційні джерела згадують 9 мов, скоріше за все мається на увазі українська та ще одна. Мазепа був щирою та глибоко релігійною людиною. Це визнають усі дослідники його біографії. Коло його спілкування – в тому числі стовпи і найбільші ієрархи тогочасної православної церкви.
Необхідно визначити, що Іван Мазепа був професійним військовим, оскільки військову освіту, як свідчать джерела, він здобув у Франції та Голландії. Саме там він вивчив інженерну і артилерійську справу. Він з великою увагою ставився до нових досягнень у військовій справі, всіляко намагаючись придбати останні зразки гармат, рушниць та іншої зброї. Зберігся документ, згідно з яким Мазепа у 1657 році вивчав артилерійську справу в голландському місті Девентер.
У своїй столиці Батурині Іван Мазепа мав оригінальну, як на той час, колекцію зброї. Цю колекцію можна вважати одним з перших вітчизняних військово-історичних музеїв.
Маючи великий досвід інженера-фортифікатора, Мазепа у 1688 році побудував Богородицьку фортецю на річці Самарі, яка спочатку належала царським військам. В її будівництві брало участь 20000 козаків з шести полків.
Пізніше, у 1700 році, гетьману вдалося цю фортецю взяти безпосередньо під свою владу.
Перейшовши до козаків (нагадаю, на той час реєстрове козацтво було частиною регулярного війська Речі Посполитої, і являло собою повний аналог сучасного ТрО), Мазепа поступив на службу до гетьмана Дорошенка і дослужився до звання генерального писаря. Коли справу Дорошенко було програно, він перейшов на бік Самойловича і зблизився з ним. При Самойловичу Мазепа зробився генеральним осавулом. Після повалення Самойловича, на Коломацькій раді в 1687 році, Мазепа був обраний гетьманом. Але його обрання гетьманом Лівобережної України відбувалося на фоні інтриг Софії та Петра І за право володарювати в Московії. В складні часи дісталась влада: після поразки Софії Мазепа залишався у хиткому становищі, але зміг встояти та здобути прихильність царя. Гетьманування почалось з підписання Коломацьких статей 25 липня 1687 року, за якими значно обмежувалися повноваження козацького війська:
· полководець та старшини зобов’язані були сприяти об’єднанню Московії та гетьманської України;
· вимагалося ліквідувати національну ізольованість України, для чого заохочувалися шлюби між представниками двох народів;
· заборонялося правителю козаків особисто підтримувати з іноземними країнами дипломатичні відносини;
· гетьман Мазепа з козаками був зобов’язаний допомогти московському війську у війні з Османською імперією та Кримським ханством;
· у Батурині – гетьманської столиці – розмістити полк стрільців з Московії;
· правителю заборонялося без наказу царя позбавляти старшин посад, а ті ж, у свою чергу, не мали права скидати гетьмана;
· козацька старшина повинна була доносити царському уряду на гетьмана.
Титульна сторінка «Коломацьких статей», 1687 р.
Мазепа віддає багато сил і коштів на відродження гетьманської України. Резиденція гетьмана — місто Батурин — стає культурно-освітнім центром України і Європи. Мазепа бере під свою опіку Києво-Могилянську колегію, перетворивши її в академію, піднімає її до рівня європейського університету, власним коштом збудував корпуси Києво-Могилянської академії та Чернігівського колегіуму, які пізніше також були збагачені сучасними на той час бiблiотеками й рiдкісними рукописами.. За часів його гетьманства було одночасно збудовано велику кількість церков на теренах України, все це коштом самого Мазепи (?), конкретніше, збудував 12 церков в стилі українського бароко та реставрував 20 православних храмів на території всієї Гетьманщини, хоча Вікіпедія перераховує не 32, а 48 таких храмів. Запам’ятаймо цей факт, мене особисто він зацікавив. Окрім того:
– Матеріально підтримав спорудження нових корпусів Могилянського колегіуму, який набув статусу академії
– Збудував південні фортеці на річці Самара – Ново-Сергіївська та Новобогородицька
– Щоб протистояти армії турків, Іван Мазепа за власні кошти створює перший флот України, це 600 човнів, 100 стругів, розташованих на Дніпрі.
У Києві, Чернігові, Переяславі та інших містах і навіть селах фундував школи, бурси, шпиталі, наділяв маєтностями українські монастирі, які на той час були вогнищами просвіти завдяки власним школам і друкарням. У 1693 році наново побудував братську церкву Богоявлення, поставив новий будинок для Академії, щоб поліпшити умови “всякому з малоросійських дітей, хотящему вчитись”.
Гетьман щедро фінансував розвиток мистецтва, зокрема архітектури й малярства. Будівництво дерев’яних храмів за Мазепи припинилось, доба його правління характеризується побудовою монументальних храмів стилю «Мазепинське бароко» (заразом пригадуємо, хто в ті часи фактично монопольно володів технологіями будівництва та архітектури).
Крiм будiвництва нових, або перебудови старовинних храмiв княжої доби, гетьман робив церквам коштовні подарунки. Серед них iкони, хрести, чашi, митри, ризи, дзвони, срiбнi домовини для святих мощей, книги для богослужіння, виготовлені з коштовних матеріалів, оправленi та оздобленi золотом, срiблом, коштовним камiнням, парчею, оксамитом та шовком.
Гетьман І. Мазепа також опiкувався станом православної церкви за межами України. Серед подарункiв, зроблених Мазепою iноземним православним патрiархатам, найбільш відомим є срiбна плащаниця, що зберiгається у вiвтарi грецького православного собору Воскресіння при Гробi Господньому в Єрусалимi i використовується лише в особливо урочистих випадках. I ншим вiдомим дарунком було Євангелiє 1708 р., переписане та оздоблене гравюрами для богослужбового вжитку православних ciрiйцiв у м. Алеппо. Крiм цих подарункiв, гетьман видiляв певнi кошти на милостину та допомогу православним християнам за кордоном.
В цілому, за підрахунками козацької старшини, зробленими одразу після смерті І. Мазепи, за 20 років свого гетьманування він на меценатські цілі витратив щонайменше 1.110.900 дукатів, 9.243.000 злотих та 186.000 імперіалів.
Не забував новообраний гетьман і про розвиток міст. Своїми універсалами Києву, Чернігову, Переяславу, Ніжину, Стародубу він підтвердив існування тут магдебурзького права. Окрім того, І.Мазепа заборонив козацькій старшині втручатися до діяльності міського самоуправління й заборонив полковникам і сотникам чинити кривди магістратам і ратушам. Так, наприклад, у гетьманському універсалі від 5 жовтня 1687 року говорилося: “…аби в місті Стародубові магдебурское право било заховано и всякіе справи тим правом отправовалися“. Згідно з цим документом місту Стародубу також надавалися села Куртичі й Сергіївна, а також п’ять млинів. Отже, політика гетьманського уряду була направлена на посилення ролі міст в житті козацької держави. А це, в свою чергу, позитивно впливало на розвиток ремісництва та забезпечувало існування стабільної торгівлі, головними осередками для якої залишалися міські ярмарки.
Дипломатичний хист допоміг Мазепі у стосунках з Петром І. Монарх користався порадами мудрого діяча в боротьбі з татарами, османами та у справах Речі Посполитої. Козацьке військо активно брало участь у грандіозних походах. Так, вирішальна битва у 1696 році принесла бажану перемогу на Азовському морі, під натиском козаків ключова фортеця османів – Азов – пала. Знатні вельможі московського уряду визнавали, що не було ніколи більш вигідного для монарха порадника з гетьманів, як Іван Мазепа. Петро І нагороджував його орденами за видатні заслуги.
Але чим корисна ще була дружба з царем? Довірливі стосунки з Петром І дали Мазепі можливість збудувати дипломатичні відносини з міжнародними діячами всупереч забороні, прописаній у Коломацьких статтях.
Внутрішня політика гетьмана була спрямована на:
· об’єднання козацьких земель Слобожанщини, Запоріжжя, Лівобережної, Правобережної та Ханської України;
· зміцнення гетьманської влади;
· становлення держави європейського типу, але зі збереженням традицій існуючої системи козацького устрою;
· розвиток торгівлі та промисловості;
· зміцнення економічного та культурного розвитку.
У ролі гетьмана Мазепа взяв участь у другому кримському поході Голіцина.
Проте у Мазепи були вагомі підстави вважати, що Петро І пожертвує його країною за вихід до Балтики. Активна допомога проти шведів за вихід до моря виснажила Україну, це змусило Івана Мазепу укласти таємний союз з королем Карлом ХІІ проти Петра І. Зносини Мазепи зі шведами пожвавилися в 1706 році. Очевидно, тоді й була укладена угода між Швецією і Україною. П. Орлик у “Виводі прав України”, написаному у 1712 році, подав такий зміст цієї угоди: Україна має бути вільною державою, Українським князівством, Мазепа – довічним князем, або гетьманом. Після його смерті стани мають обрати наступника; король шведський має захищати Україну від ворогів. Угода гетьмана зі шведами зобов’язала Україну надати допомогу у війні проти Московії, після чого Карл ХІІ повинен був гетьманські землі звільнити від влади царя. Військо короля Швеції вступило у жовтні 1708 року на територію України. Іван Мазепа з 15 тисячами козаків та кошовий отаман Кость Гордієнко з 8 тисячами запорожців приєдналися до шведів. Через те, що союз був таємним, більшість старшин, козаків, міщан не зрозуміли цього кроку гетьмана та не змогли його вчасно підтримати. Все вирішилося в битві під Полтавою, яка закінчилася нищівною поразкою війська Карла XII. За виступ проти московського царя Мазепа був підданий громадянській страті з позбавленням титулів і нагород, які він отримав в Російській імперії. Російська Православна Церква піддала Мазепу анафемі. Московське військо зруйнувало Запорізьку Січ, знищило гетьманську столицю – місто Батурин, жорстоко знищивши там 6 тисяч мешканців. Після поразки Карла XII під Полтавою (1709) Іван Мазепа змушений був тікати в Османську імперію і 8 вересня 1709 помер у місті Бендери (нині Молдова). Але це потім.
Під час гетьманування Мазепи, що тривало 22 роки, відзначається розквіт освіти, архітектури, літератури, філософії, теології. Видавалися твори українською мовою. Виникає новий напрямок у мистецтві – українське, або мазепинське бароко. Мазепа – найбагатша людина у Європі того часу. Вважається, що це завдяки срібним та золотим копальням у Полтавській області, також є версія про статки батьків гетьмана, хоч я особисто не знайшов підтвердження статкам таких обсягів, які б дозволили витрати таких масштабів, які дозволяв собі Іван Мазепа, та й будучи трішки знайомим з мапою подібних родовищ в Україні, їх відсотку вмісту дорогоцінного металу, процесу та складності видобутку та собівартості видобутих дорогоцінних металів, маю певний сумнів.
В той самий час на теренах України починає проходити формування, а потім за певний час і активний розвиток масонства, що викладено в наступній моїй роботі: https://aprmm.info/archives/7978?fbclid=IwAR24wiY1t0GyRx1xxI5J4n48daJuBqciFm8IoUSHychw-8Ya_6BbkHfQvIc
Давайте більш детально звіримо дати:
Гайдамацьке повстання 1668 р. на Правобережнiй Українi породило багато iсторичних легенд, за однiєю з яких лiдер повстання – сотник Iван Гонта (начальник особистої гвардiї графа Потоцького), був членом масонської ложi. Однак, пiсля захоплення Уманi, саме Гонта очолив страшну рiзню ієзуїтiв, католикiв, унiатiв, iудеїв, в якiй загинув бургомiстр Уманi, масон Рафал-Деспот Младанович. Коронний гетьман Браницький нiбито домiгся вiд суду, за порушення всiх клятв ордену, страти Гонти за масонським ритуалом: спочатку порушнику клятви вiдрубували правицю (поклавши праву руку на Бiблiю, масони складають присягу), потiм виривали язик, перерiзували горло, розпорювали живiт i грудну клiтину, пiсля чого виривали серце.
А вже за 60 років по смерті Івана Мазепи в Україні працювали десятки (!) лож, по всій території країни, навіть жіноча. Чи могли за коротший час сформуватись достатній рівень обізнаності шляхти та військових про Орден, і навіть жіночої частини населення, з’явитись така кількість посвячених, достатня для створення такої кількості працюючих лож? Як на мене, це потребує значного періоду часу та певної просвітницької роботи, на той час неможливої без протекторату очільника країни.
Окрім того, державницька політика самого Мазепи, його погляди, його проекти, діяльність, політичні рішення тощо на мій погляд повністю ідентичні такій постаті, як Ігнатій Сцибор Мархоцький, про якого я детально розповідав в іншій своїй роботі, висловивши впевненість про належність його до масонського ордену, причому щодо його сина, Кароля, жодних сумнівів бути не може, адже його належність до Кам’янецької ложі “Озіріс до полум‘яної зорі” відома і відкрита.
Навіть такий факт, що в понад тисячі універсалів Мазепи досить широко віддзеркалюються вільні переходи селян від одних державців до інших, ми бачимо і у політиці Мархоцького. Друкарство, освіта, розвиток промисловості, побудова сучасної держави, що береже традиції – все це ми бачимо в обох історичних постатях.
Гетьман Мазепа переймається й тяжким становищем найнижчих верств козацької України – селянства і рядового козацтва. Він видає ряд універсалів про обмеження панщини у монастирських та військових володіннях. Вона не мала перевищувати двох днів на тиждень. Окрім того, гетьман намагається так реформувати систему податків та “оренд”, щоб вона не переобтяжувала посполитих і простих козаків. Українським селянам дозволялося вносити скарги на своїх панів до суду. Останнім також заборонялося примушувати козаків переходити у селянський стан, забирати у рядових козаків землю, які ті колись “шаблею й кровію своєю завоювали“.
То чи міг бути масоном гетьман Іван Степанович Мазепа?
Повернімося до часів навчання Мазепи у Європі. На той момент масонство в Європі вже мало сталу історію та займало своє місце в суспільстві. Працювали ложі відкрито, належала до них велика частина знаті, навіть королівські особи. Освічений Мазепа, придворний польського королівського двору, що володів практично всіма розповсюдженими на той момент європейськими мовами, і під час навчання, і в подальшій ролі гетьмана, беззаперечно міг спілкуватись з братами, адже суттєва частина тогочасного суспільства його рівня та кола спілкування Мазепи належала до масонства. Чи був він масоном? Достеменно не відомо. Чи вплинула масонська філософія на формування його як політика та гетьмана? Однозначно так. Чи міг сам Мазепа бути масоном? Звісно що так, я не бачу жодних тому перешкод. Та й вся характеристика особи Мазепи повністю відповідає вимогам Ордену до кандидатів та в подальшому братів. Окрім того, обізнаність гетьмана в архітектурі та будівництві, а також впровадження сучасних на той момент технологій будівництва на заміну примітивним будівлям з дерева.
Нещодавно я почув від обізнаної людини, що заслуговує на цілковиту мою довіру версію, що після поразки від московитів Мазепа разом із шведським Карлом намагались прорватись до Криму, везучі із собою частину документів із тамплієрської спадщини, що мали вкрай важливе на той момент політичне та релігійне значення. Настільки важливе, що ними був свідомо залишений на березі перед переправою обоз із грошима та цінностями на розграбунок переслідувачами, з єдиною метою – виграти час, мати можливість відірватись від погоні та врятувати документи. Також існує думка про можливий потік матеріальної спадщини тамплієрів до Мазепи з метою втілення тих проектів, які він власне і реалізував – не задля власного інтересу, а державницьких та спрямованих на побудову розвиненого суспільства та міцної України. Повернімось до питання, яке я задав вище – чи вистачило б Мазепі власних коштів на витрати такого масштабу, враховуючи потребу і в інших витратах, в тому числі на утримання та екіпірування війська, будівництво тощо? Чи міг бюджет, що був в розпорядженні Мазепи, мати таке походження? А чому ні? Тим більше пряме наслідування масонами культурного, матеріального та інтелектуального спадку храмовників під сумнів не ставиться, як і причетність тамплієрів, що врятувались після їх винищення та страти Жака де Молє, до формування тогочасного масонства.
З наведених роздумів чи фантазій я для себе можу зробити припущення, що тяжіє до впевненості, що навіть якщо Мазепа і не належав до Вільних Мулярів, то однозначно мав з ними тісний зв’язок, що вплинуло на формування його як гетьмана, як політика, як людини, і на його сприяння розповсюдженню ідей вільного масонства на теренах України, що вже за півстоліття дало такі рясні плоди.
P.S. Для тих, хто в темі – маловідомий, непрямий, але цікавий аргумент. До всіх своїх талантів Мазепа був досить непересічним поетом. Це ні про що не свідчить, але…. Як мені це знайомо, і як багато з братів та сестер паралельно до світського життя для власного задоволення та розвитку займаються написанням картин, музикою, поезією…
