Ісраель Регарді
(із введення до «Повної системи Золотої Зорі»)
Переклад: Бецалель Аріелі
Корінь самого слова «посвячення»( initiation) означає «починати дещо нове» (to begin, to commence anew). Таким чином, посвячення- це початок нової фази або відношення до життя, більш того – вступ до цілковито нового типу існування. Його відмінна ознака – відкриття розуму до сприйняття інших рівнів свідомості як всередині, так і зовні. Посвячення перш за все означає духовне зростання – певну відмітку на відрізку людського життя.
Один з найкращих засобів викликати цей стимул до внутрішнього життя, так щоб людина дійсно почала або вступила у нове буття, що характеризується усвідомленням вищих принципів всередині себе,- це церемоніальна техніка. Під цим ми маємо на увазі проведення церемонії, у якій певні ідеї, вчення та настанови повідомляються кандидату у драматичній формі у належним чином підготовленому храмі чи ложі. Але і це ще не все- інакше Магія не могла б претендувати на те, що вона посвячує дійсно, а не тільки формально.
Бо промова зумовлених доповідей не обов’язково має на увазі, що вони достатньо глибоко зануряться у свідомість, щоб пробудити до оновленої активності духовні якості, що дрімають. І ми вже були свідками безсилля та духовного банкрутства чисельних організацій- релігійних світських та так званих «братських». У них були свої ритуали, але, тим не менш, якщо подивитись на них глобально, вони привели дуже мало посвячених або духовно- зорієнтованих чоловіків та жінок, святих чи адептів хоча б скільки –небудь значущої гідності.
Ефективність церемонії посвячення залежить майже виключно від самого посвятителя. Що дає силу успішному посвяченню? Ця сила приходить або від того, що вона була пробуджена внутрішньо діями іншого компетентного посвятителя, або від величезної кількості успішно виконаної магічної та медитативної роботи. Навряд чи тут потрібно працювати над описом цих вправ та технічних процесів розвитку, як виконувались кандидатами та потенційними посвятителями. Все це було детально викладено в іншому місці- як у моїй книзі «Дерево Життя», так і в незрівнянно кращій формі у документах Золотої Зарі у цій книзі. Однак необхідно підкреслити той факт, що попереднє особисте тренування та тривалі магічні зусилля є єдиними засобами, завдяки яким людина може настільки пробудити дрімаюче духовне життя іншого, що той може і насправді бути названим «посвяченим».
Ми знаємо із вивчення вищеназваних документів та із стародавньої літератури, що завданням Теургічного Мистецтва, або магічної концепції посвячення, як її тоді називали, було настільки очистити особистість, щоб те, що було ув’язнено всередині, змогло прорости до відкритого прояву. Як висловився один з тлумачів алхімії, «всередині матеріальних відходів цього життя, коли вони очищені, знаходиться нарешті Зерно Духа». Уся мета усіх магічних та алхімічних процесів- це очистити природню людину та, працюючи над його натурою, віднайти в ній чисте золото духовних досягнень. Ось, що таке посвячення.
Неоплатонік Пселл написав, що функція Посвячувальної Магії полягає у тому щоб «посвячувати або удосконалити душу людини силами матеріалів, що є тут, на землі; тому що вищі здібності душі, що ведуться лише власним чуттям, не можуть линути до найтоншої інтуїції та осягнення Божественного». Таким є загальноприйняте ствердження в Окультизмі, що «природа, якій не допомагають, не справляється». Іншими словами, природнє життя, що залишене саме на себе та ізольовано від впливу вищого виду життя або свідомості, може створити лише звичні прояви природнього життя. Це нагадує нам ствердження алхіміків, що виказували презирство до першоматерії у її природньому або нечистому стані, в якому вона зазвичай зустрічається. Однак ця ж першоматерія, що очищена психо-хімічним мистецтвом алхімії, тобто Посвяченням, перетворюється у саму дорогоцінну річ у всьому світі. Але доки неочищена, вона має лише незначну цінність.
Природа, котрій допомагають мудрі та віддані люди там, де вона зупинилась, здатна перевершити сама себе. Ось чому Пселл виголошує, що душа сама по собі немає сил досягти божественності, доки їй не вкажуть шлях посвячені та не введуть її у інше життя. Саме для того, щоб викликати таку інтеграцію, принести це посвячення – сходження свідомості над його природнім станом до божественного світла – і існує магічна система Золотої Зорі або будь-яка інша легітимна посвячувальна система. Функція кожної фази роботи ти визнаний намір її ключових ритуалів, як ясно виражено у її вченнях, складається у тому, щоб створити можливість кандидату за допомогою його власних спрямувань знайти цю єдність буття, яка є внутрішнє «Я», чисту есенцію розуму, сутність Будди. Система посвячення не лише має за мету це у своїх ритуальних діях та ствердженнях- є також чіткі та недвозначні уривки, в яких цим ідеям даний однозначний вираз. Так ми знаходимо, що усе завдання посвячення та містичного вчення – «крізь втручання символу сакрального та церемоніального, вести душу таким шляхом, щоб вона мала змогу звільнитись від тяжіння матерії та позбутись від поглинання у ній, де вона блукає, немов у сомнамбулізмі, не маючи уяви, звідки прийшла та куди прямує».
Перед тим як намагатись описати піднесені елементи ритуалів… варто було б приділити деяку увагу самому Мистецтву Церемоніального Посвячення.
Корисне та важливе введення можна дістати із коментаря д-ра Карла Густава Юнга до перекладу Ріхарда Вільгельма «Таємниці Золотої Квітки», де є багато такого, що пояснює ритуальну функцію Магії. «Магічні практики, – стверджує він,- це проекції психічних подій, як у даних випадках викликають зворотну реакцію на душу та діють на кшталт чарівності особистості самої людини. Тобто, за допомогою цих конкретних операцій, увага, або краще сказати – цікавість, спрямовується назад до внутрішнього сакрального простору, яке і є джерелом та метою душі. Цей внутрішній простір містить у собі єдність життя та свідомості, яка, хоча колись ми володіли нею, була втрачена і зараз повинна буди знайдена знову.»
З цієї точки зору офіцери, що задіяні у ритуалах, є як раз такими психічними проекціями. Вони представляють також немов образи у сновидіннях, різни аспекти самої людини- уособлення абстрактних психологічних принципів, що притаманні людському духу. За допомогою штучних та конвенціональних засобів драматичної проекції цих уособлених принципів у добре облаштованій церемонії викликається реакція у свідомості. Ми розраховуємо, що ця реакція виведе із дрімотного стану ті самі, раніш латентні здібності, що об’єктивно представлені офіцерами у Храмі Посвячення. Без будь-якого свідомого зусилля збоку кандидата, цією зовнішньою розстановкою духовних елементів викликається несвідомий потік симпатії, і цього може бути достатньо, щоб досягти мети посвячувальної церемонії. Естетичне звернення до уяви… пробуджує до оновленої діяльності життя внутрішнього простору. І уся дія такого драматичного ритуалу в цілому – у тому, що душа може виявити себе піднесеною до верхівок та під час цього містичного піднесення сприйняти потік світла…
