Переклад Олександра Рибалки
Чи був Наполеон Бонапарт ініційованим масоном? Які б не були численні гіпотези, що існують на цю тему, факту ініціації Наполеону довести не вдалось- ані у Валенсії, ані у Марселі, ані у Нансі (мова йшла про те, що він був посвячений у ложу «Святого Іоанна Єрусалимського» 3 грудня 1797 року), ані на Мальті, ані у Єгипті.
На фото: Диплом масонської ложі «Бонапарт» 1810 рік.
Без сумніву, що вже під час Єгипетської кампанії учасники експедиції, якою керував Наполеон, привезли масонство до берегів Нилу. Генерал Клебер заснував у Каїрі ложу «Ісида». Є думка, що Наполеон був одним з співзасновників цієї ложі. Існує традиція, яка говорить, що у містерії Єгипетського масонства Наполеон був посвячений лише у 1799-му році у Яффо у церкві Петра-кожум’яки.
У складі активних масонів, що приймали участь у Єгипетській кампанії, називають також Гаспара Монжа (члена військової ложі «Ідеальна спілка») та Домініка Віван Денона, одного з засновників Ордену Софізіанців (один з орденів, що працюють за єгипетським статутом).
Після перевороту 18-го брюмеру масонство пережило 15 надзвичайних років, збільшуючи кількість лож та братів. Перший Консул, розуміючи увесь зиск, який він міг отримати з масонства, спрямовував до нього найдовіреніших людей, у свою чергу, чекаючи від масонства безумовної відданості.
Франкмасонство у період Консульства.
Коли Наполеон прийшов до влади, вже 22 червня 1799 року був підписаний союз між Великою Ложою Франції та Великим Сходом Франції. Текст угоди передбачав збір архівів обох об’єднань, спростував привілеї майстрів паризьких лож, незмінність Високоповажних майстрів та запровадив систему виборів офіцерів. Однак, деякі ложі, що практикують шотландські ритуали, відмовились від цього зближення.
У 1801-му році у Парижі брат Жан Порталі (ложа «Дружба») активно приймає участь у перемовинах про конкордат зі Святим Престолом та у розробці Громадянського кодексу.
У цей час 31 травня у Чарльстоні (штат Кароліна) відкривається нова сторінка в історії масонства. Там полковник Джон Мітчелл (купець, що народився в Ірландії) та лікар Фредерік Далчо (лондонець, прусак за походженням) відкривають «Верховну Раду 33 градусу для Сполучених Штатів Америки». Це перша Верховна Рада 33-го градусу, яка прийме у Франції назву «Давнього Прийнятого Шотландського Статуту». Він оголосить про своє існування циркуляром, що був адресований 1 січня 1803 року до «обох напівкуль».
У Верховну Раду мали право входити майстри-масони обох великих конкуруючих систем- «сучасної» та «давньої» – незалежно від релігії, яку вони сповідували. Ймовірно, звідси походить слово «прийнятий» у Шотландському статуті.
Верховною радою був прийнятий девіз «Ordo ab Chao», «Порядок з Хаосу». В організаційному сенсі цей девіз свідчив про бажання навести лад у системі ступеней та покласти край хаотичному привласненню вищих градусів.
Статут, усі градуси якого є французькими за походженням, вирішив систематизувати роботу розрізнених Шотландських лож удосконалення, а також розрізнених структур, таких як Рада лицарів Сходу, Орден шотландських тринітаріїв, Орден Полум’яніючої Зірки барона Чоуді та ще декілька масонських послухництв, у яких практикувалися окремі градуси Шотландського статуту.
Універсальність ДПШС заснована на постійному ініціатичному характері його 33-х градусів, кожен з яких виходить з попереднього та є підготовчою сходинкою для наступного. Під час проходження ініціатичними сходами масон вивчає усі джерела духовності у Західному та Близькосхідному світі. Тому неможливо прямувати ДПШС, не дотримуючись цієї ініціатичної специфіки та не довіряючи послідовності її поступової еволюції.
У 1801-му році Ватикан повторює заборону священникам на отримання масонської ініціації.
У тому ж році виходить книга «Регулятор масона за Сучасним французьким статутом Великого Сходу Франції». Вона має відношення до деяких аспектів Шотландського статуту та написана у 1795-му році Олександром- Луї Роетьєром де Монтало. Цей документ відповідає рішенням, що прийняті у 1785-му році. У 1796-му році Великий Схід Франції дезавуював це видання. Зробивши заяву, що ритуали слід передавати лише у рукописному, а не у друкованому вигляді.
У 1801-му році почалося листування між Жан-Батистом Віллєрмозом (великим французьким містиком, засновником Виправленого Шотландського Статуту), що жив у Ліоні, та марсельцем Клодом- Франсуа Ашаном. Їм знадобилося 5 років, щоб завершити роботу над ритуалами Виправленого Шотландського Статуту (RER).
У 1802-му році 12 листопада, циркуляр Великого Сходу Франції засуджує усі «так звані шотландські ложі», та закликає братів повернутись до Французького Статуту, що складається з 7 градусів.
На фото: емблема Верховної Ради Франції, 1804-й рік.
У 1804-му році в атмосфері, що утворилася після виходу циркуляру Великого Сходу Франції, граф Грасс-Тіллі повертається до Франції та засновує Верховну Раду 33-го градусу для Франції. До неї увійшли ті ложі, які у 1799-му році відмовились від злиття з Великим Сходом Франції. Великим Магістром Верховної ради став Луї Бонапарт, брат Наполеона.
Побоюючись, що Верховна Рада розповсюдить свою владу на перші три градуси, Великий Схід підписує конкордат з Великою Ложою Шотландії. Однак усе це не дає йому влади над Шотландським статутом, яка зберігається за Верховною Радою.
Франкмасонство у період Імперії
Саме у цей період масонство проходить своє золоте сторіччя. За 10 років кількість лож збільшилась з 300 до 1220.
Після проголошення імперії Жозеф Бонапарт (ініційований у ложу «Досконалої щирості» у Марселі) стає гросмейстером Великого Сходу Франції. Він цілковито відданий Наполеону та нечасто критикує «шотландські» ложі, що зберігають свою незалежність.
Відношення Наполеона з Великим Сходом тим більш чудові, що Роетьє де Монталло обіцяв очистити ложі від антибонапартистів. Серед масонів- брат Наполеону Луї Бонапарт, архіканцлер імперії Жан-Жак Режи де Камбасере, маршали наполеонівської армії Андре Массена (він був посвячений до ложі «Учні Мінерви» у Тулоні в 1784-му році), Іоаким Мюрат, Франсуа Келлерман (ложа «Святий Наполеон», Париж)…
Список масонів серед вищих чинів наполеонівської імперії величезний. Можна сказати, що якщо масони прийшли тоді до влади, то не окультним шляхом…
Тим не менш сам Наполеон не дуже довіряв масонству, незважаючи на те, що у ложах стояло його погруддя, а будь-який протест проти режиму вважався серйозним масонським проступком. Він доручив голові поліції Жозефу Фуше наглядати за масонськими ложами, оскільки вважав, що деякі з них можуть використовувати наполеонівську символіку з метою приховування підривної роялістської діяльності.
Разом з тим у імперії дуже сильно розвивалися військові ложі, оскільки Наполеон бачив у масонстві потужний засіб для згуртування армії та знаряддя на службі його європейським амбіціям (використовуючи наднаціональні почуття, що об’єднують братерство)
Що стосується адоптаційних (жіночих) лож , то їх Великою Майстринею (Великим Магістром) була сама імператриця Жозефіна (паризькі ложі «Франків-лицарів» та «Святої Кароліни»). Однак у 1808-му році адоптаційні ложі були приспані як «такі, що протирічать масонським конституціям». Взагалі практика адоптаційних лож у 19-му сторіччі була незначною.
На фото: прийом молодої дівчини у адоптаційну ложу у часи Першої Імперії.
У часи Наполеону існував ще й компаньйонаж- об’єднання ремісників у гільдію за професійним принципом. Діяли гільдії покрівельників, штукатурів та, як не дивно, каменярів! Маються на увазі саме оперативні будівельники. У таких компаньйонствах існувало лише 2 градуси- учень та підмайстер ( майстром вважався голова ложі), однак у 1804 році гільдія оперативних каменярів «Борг свободи» вводить у себе третій, майстерський градус. Варто, однак враховувати, що мова йде про роботу гільдій- своєрідних «профспілок»- людей, що поєднані спільним ремеслом, у даному випадку- каменярів.
У 1804-му році у Безансоні була відновлена система Благочестивих Лицарів Святого Граду (останній градус Виправленого Шотландського Статуту, або RER), що приспана під час революції.
У 1805-му році у Франції та Італії були розроблені перші дві серії статуту Міцраїм (символічні ступені 1-33 градусів та філософські- з 33 по 66). Джерелом слугували різні системи вищих градусів 18 сторіччя –обряд Голови Метрополії Франції, статут Імператорів Сходу та Заходу, статут адонірамитів, статут Великої Ложі регулярних майстрів Ліону, статут Тамплієрського Строгого Послухництва (SOT), Виправлений Шотландський Статут (RER), Споконвічний статут Намюра, статут Філософських Шотландців Авіньйону, статути Золотих Розенкрейцерів та ініційованих братів Азії, а також Єгипетський статут Каліостро. Разом з цим були розроблені й зовсім незвичні ритуали, такі, як класи Хаосу (49-50 градуси).
У 1805-му році Шарль- Моріс де Талейран- Перігор , міністр закордонних справ у Наполеона, був ініційований у Імператорську ложу Франків-Лицарів у Парижі. Потрібно зауважити, що кар’єри він там не зробив та залишився учнем до кінця життя.
Також у 1805-му році Великий Схід Франції створює Велику Директорію Статутів, яка починає присуджувати 33-й градус- у порушення домовленостей з Верховною Радою. Останній відреагував досить різко, він відновив Велику генеральну ложу Шотландії (Шотландського статуту), та відновив владу над ДПШС. Однак у черговий раз імператорська влада втрутилась на користь Великого Сходу Франції. Наполеон вимагав підписання конкордату про розділ, що дає Великому Сходові Франції владу над першими 18 ступенями. Верховна Рада Франції повинна була займатися градусами з 19 по 33-й.
Всупереч бажанню Наполеона, у Франції як і раніше дві масонські влади конкурували за контроль над Верховною Радою. Щоб забезпечити контроль зі свого боку, Наполеон у наступному році призначив туди архіканцлера Жан-Жака Луї де Комбресера Суверенним Великим Командором на місце Грасс-Тіллі.
На фото: Жан-Жак Луї де Комбресер, Великий Командор ДПШС Франції с 1806 по 1821 роки.
У наступне десятиріччя Верховна Рада займається розробкою «Настанови вільних каменярів» яка бере свій початок у «шотландських ложах». Для перших трьох ступенів були розроблені «Зошити трьох символічних градусів давнього та прийнятого статуту».
18 лютого 1806 року, через 2 місяці після Аустерліцу, Наполеон прийняв рішення про будівництво Тріумфальної арки. Цей проект мобілізував деяких масонів : брат Жан-Батіст де Номпер де Шампаньї вмовив імператора обрати місце на площі Етуаль: «Тріумфальна арка буде найвеличнішим та мальовничим образом відкривати чудовий вид на замок Тюїльрі. Він буде викликати захоплення у мандрівників, що приїжджають до Парижу. Ті, хто від’їжджає з Парижу, зберігатимуть спогади про її неповторну красу. Як би далеко людина не знаходилася, вона завжди буде бачити Тріумфальну арку. Ваша Величність перевершить Мальмезон, Сен-Жермен, Сен-Клу та навіть Версаль». Брат Жан Шалгрін (ложа «Прості серця Полярної Зірки», Париж) намалював плани побудови за матеріалами першого проекту, що був розроблений братом Шарль- Луї Бальзаком (ложа «Великий Сфінкс», Париж). Скульптури для арки були виконані вже при Липневій монархії братами Франсуа Руд та Жан-Пьєром Корко.
У 1806 році в Італії розпочав роботи орден Карбонаріїв. Вважається, що його туди привіз П’єр –Жозеф Бріо, адміністратор міста Абруццо. Він був ініційований у «Таємну республіканську спільноту філадельфів» у Безансоні. Разом з багатьма засновниками статуту Міцраїм він входив до Ордену Олександра Великого.
У італійські ложі входив Філіппо Буанаротті, французький революціонер італійського походження, давній друг Гракха Бабефа. Протягом 30 років він буде використовувати ложі, особливо своєї власної організації («Піднесені досконалі майстри», що працюють під керівництвом «Великого Небосхилу»), для просування ідей утопічного комунізму. Ця прикра плутанина між масонством та ідеями карбонарства незабаром стала причиною політизації лож.
У тому ж 1806 році поснуло «Суворе Тамплієрське Послухництво» (SOT) , не зумівши пережити захоплення свого керівника Шаля Хессе-Касселя містичними та теургічними пошуками.
Великий Схід Франції не приймав до уваги андерсенівські конституції 1723 року. У статутах, що надруковані у 1806 році, констатується факт, що «масонський орден у Франції складається лише з масонів, що визнані такими, та що збираються у регулярно створених майстернях у будь-якому місці».
Також у 1806 році у Тулузі археолог Олександр Дю Меж створив ще один єгипетський статут- «Суверенну Піраміду Друзів Пустелі». «друзі Пустелі» вступили у контакт з сусідньою ложою «Наполеомань», члени якої пробудили якобістський шотландський обряд «Вірних шотландців». Цей обряд немов би був привезений до Тулузи у 1747 році Джорджем Локхартом, помічником Чарльза-Едварда Стюарта, претендента на шотландський престол. Цей обряд, повний східного окультизму, у 1812 році був відторгнений Великою директорією статутів Великого Сходу Франції.
У 1808 році брат Мікеланджело де Мангурі, великий офіцер Філософського Шотландського статуту ( у 1794 році він був міністром закордонних справ в уряді Конвенту) поновив адоптивне масонство для дам, яке буде працювати до 1830 року. Роботи містили в собі «клас вибору» (масон-неофіт та таємний компаньйон), два градуси удосконалення або «великих містерій» (метресса Адоніраму та метресса-мораліст) та два вищих градуси (історико-філософських).
У Неаполітанському королівстві, королем якого став Іоакім Мюрат, на базі франко-італійських військових лож широко розвивався статут Міцраїм. У 1811 році Мюрат об’єднав Великий Схід та Верховну Раду Неаполя, призначив себе його Великим Командором. Ймовірно, саме до цієї епохи відносяться перші спроби встановлення статуту Міцраїм у Франції. Поступово статут розвинув так звану « третю серію градусів» («містичні градуси» з 67 по 77).
Остання версія градусів (78-90) була запроваджена лише біля 1812 року у Неаполі.
У 1809 році Папа Пій VII був заарештований за наказом Наполеона у відповідь на його відлучення від церкви. Відлучення було викликано захопленням Риму та розграбуванням Папської держави. У свою чергу імператор скористався Великим Сходом Франції для того, щоб ввести у ложі елементи антиклерикалізму. А Папа в подальшому пригадає підтримку, що була надана масонами Наполеонові.
У 1810 році у Франції почалось переслідування республіканських таємних товариств типу карбонаріїв. В області Безансона рух карбонаріїв настільки розрісся, що почав намагатись проникнути до лож, маючи надію завербувати масонів для участі у республіканському русі. Карбонарії були організовані у «венти» (це слово перекладається як «хатина») по 12 людей. «Хатини» координувалися «Високою Вентою» (аналогом Великої ложі). Швидше за все, в одну з вент входив маркіз де Лафайєт- до речі, він був Високоповажним майстром ложі «Друзі Істини» та членом Верховної Ради.
На іншому боці політичного спектру граф Фердинанд де Бертьє організував Орден Лицарів Віри («Об’єднання Знамен»), ультра роялістський політичний рух, заснований на досвіді середньовічних орденів. Орден мав 5 градусів: ад’ютант милосердя, зброєносець, лицар, лицар- госпітальєр, лицар віри.
1811 рік пережив декілька важних масонських подій . Брат Жан-Батист Бернадотт, маршал імперії, що став спадковим принцом Швеції, реформував Швецький статут. Ця система з 12 градусів існує й у 21 сторіччі. Швецький статут як масонська система призначений виключно для християн.
Велика провінційна ложа Гамбургу прийняла обряд, що був розроблений братом Фрідріхом Людвігом Шредером. Статут Шредера, натхнений давнім «тамплієрським» масонством, ще й донині практикується у деяких ложах Німеччини, Австрії. Угорщини та Швейцарії. У Єгипті Паризька материнська ложа Філософського Шотландського статуту відкрила ложі: У Каїрі-«Лицарів пірамід», у Олександрії- «Друзів згоди». В Іспанії граф де Грасс-Тіллі заснував Верховну іспанську раду.
У 1813 –му році статут Міцраїм вже мав 90 розроблених градусів. Їм керували Шарль Лешанже, Теодорік Цербс та брати Марк, Мішель та Жозеф Бедарріди.
Якщо вести мову про градуси «Аркану Арканорум»- так званих «неаполітанських сходах»- то їх скоріш за все запровадив до статуту П’єр де Лассаль, Великий Магістр ордену Міцраїм у Неаполі.
У той же час у Неаполі було засновано окультну ложу «Командорів гори Тавор», пов’язану з Шотландським філософським статутом. Також продовжувала роботу ложа Єгипетського статуту Каліостро «Вігеланца». Вона існувала незалежно від діяльності статуту Міцраїм.
У 1813 –му році після більш аніж півсторіччя суперечок «давніх» та «сучасних» масонів (при цьому «сучасними» у цій суперечці вважалися ті, хто вів своє заснування від Великої Ложі Лондону 1717 року) було підписано Акт про Спілку на підґрунті статуту Емуляції (Емулейшн), із якого було вилучено будь-які нагадування про християнство.
Після першого зречення Наполеону та його вигнання на острів Ельба Великий Схід Франції одразу ж підтримав Людовика ХVIII-го , зробивши заяву, що Імперія- це лише тиранія. Це змусило багатьох масонів піти з лож Великого Схожу, тим більш, що коли Наполеон повернувся до влади на 100 днів, Великий Схід знову змінив свою думку.
Разом з битвою під Ватерлоо прийшов кінець як Першій Імперії, так і епосі великих лож. Масонам довелося битися один проти одного. З одного боку були маршал Ней (ініційований у 1801-му році у ложі «Святого Іоанна Єрусалимського» у Нансі, потім член військової ложі «Відвертість» 6-го корпусу Великої Армії), П’єр Каброні та Емануель де Груші (ложі «Героїзм» у Бове та «Відвертість» у Страсбурзі). З іншого боку – Артур Уеслі де Веллінгтон («Фамільна ложа Уеслі» №494, Трим, Ірландія) та Гебардт Леберехт де Блюхер (ложа «Архімед», Альтенбург). Якщо більшість маршалів Імперії були масонами, то масонами були й їх супротивники- британський віце-адмірал Гораціо Нельсон («Об’єднана ложа Йорка» № 331), фельдмаршал Михайло Іларіонович Кутузов (ложа «Три ключі» Регенсбург) та генерал Жан- Віктор Марі Моро. Серед відомих масонів Імперії можна ще пригадати принца Жерома Бонапарта (у якості луфтона він став масоном у 17 років у толонській ложі «Мир», а потім Великим магістром Великої материнської ложі Вестфалії), принца Євгенія де Богарне, віце-короля Італії (засновника Великого Сходу та Верховної Ради Італії), принца маршала Жозефа- Антуана Понятовського (ложа «Брати-поляки до Єдності», Варшава), а також майже увесь вищий світ Першої Імперії. Серед людей мистецтва можна назвати актора Тальма, який допомагав Наполеону у постановці церемонії коронації (ложа «Союз», Париж), а також композитора Луїджи Черубіні (ложа «Святий Іоанн Палестинський» Великого Сходу Франції). З вчених найвідомішим масоном був астроном П’єр- Сімон де Лаплас.
Падіння Наполеона у значній мірі спричинило падіння масонства. Коли Людовик ХVІІІ повернувся до влади, «білий терор», у якому приймали участь «Лицарі Віри», знищив армійські ложі. Генерал Елі Деказе, префект поліції та член Верховної Ради Франції, насилу стримував напади на масонів.
Довелося чекати Другої Імперії, щоб масонство пережило у Франції друге «золоте століття».
