Світ езотеричного масонства

Наріжний камінь Храму царя Соломона

Наріжний камінь Храму царя Соломона
Текст складений ложою « Четверо коронованих» 1985 рік.
Ритуал проводиться у присутності «не посвячених» у масонське братерство.
Переклад Олександра Рибалки

Настав нарешті день, коли цар Соломон повинен був закласти наріжний камінь свого Храму. Протягом ранку храмові священники здійснили жертвоприношення, та по всій країні були утворені масонські ложі, щоб кожний масон, у відповідності зі своїм градусом, відвідував свою ложу. Солдати у своїх чудових мундирах, а також люди усіх станів та професій юрмились на вулицях. Ніколи на вулицях Єрусалиму не збиралась така кількість людей, що радісно та мирно очікували  на славетну подію.

За годину до полудня цар Соломон та його гість Хірам, цар Тирський, підійшли до гори Морія, у супроводі палацової варти. Підійшовши до підніжжя гори, два суверени спішилися з коней  та рушили далі пішки. У той самий  момент до них підійшов великий майстер Хірам  Абіф, вітаючи їх як Великих Магістрів масонства.

Вони вдягли фартухи з овечої шкіри.

Згідно масонської традиції, Другу Велику Ложу було засновано на Святій землі гори Морія під керівництвом Великих Майстрів- царя Соломона, Хірама Абіфа та Хірама, царя Тирського.

Легенда сповіщає про те, що на горі Морія був створений Адам.

Пізніше горя Морія належала двом братам. Якось один з братів ввечері сказав дружині:

–        Мій молодший брат не вправляється з роботою на своїй ділянці. Підкину-но я йому декілька вже зібраних снопків- нехай йому буде легше!

Молодший же брат, холостий, подумав:

« У мого старшого брата є сім’я та обов’язок перед нею. Підкину-но я йому пару снопків!»

Вони так і зробили, але вранці побачили, що загальний рахунок снопків не змінився!

Це повторювалося декілька днів, допоки обидва брати не зустрілися вночі під час перекидання снопків один одному. З тих пір земля гори Морія (Храмової гори) стала символом братньої любові та альтруїзму.

Однак повернемось до церемонії закладки наріжного каменю. Довга процесія масонів відокремилась від юрби, та під головуванням трьох Великих Майстрів рушила до верхньої частини гори.

У північно-східному куту площадки вони підійшли до бронзової платформи, на яку сіли три майстра. Масони вишукались особливим чином- найближчі утворили трикутник, а найдальші- квадрат. Усі разом вони зайняли усю площину Храму. Хірам Абіф стояв у геометричному центрі.

Після урочистої паузи Хірам Абіф сказав царю Соломону:

–        Вже полудень!

Після цих слів цар Соломон підняв праву руку, у якій тримав молоток з чорного дерева та ручкою зі слонової кістки, та зробив три удари по каменю, що лежав перед ним.

Запанувала тиша, яка була такою ж глибокою, як тоді, коли навколо Храмової гори не було ніякого життя.

Аж ось пролунали нові удари молотка. Це майстри найближчих лож почули сигнал царя Соломона. Таким чином цей сигнал передавався усе далі та далі, з долини у долину. Скрізь, де билися  вільні серця масонів, де була присутня братерська любов.

Цей стук дійшов до самого Лівану, туди, де було зрубано кедри та висічено зі скелі камені, з яких побудували Храм. Уперед, у напрямку до плотів, що перевозили камені.

Цей стук лунає і у наші дні. Майстер ложі відповідає на стук молотка царя Соломона, та з його допомогою закликає нас до масонської роботи.

Й тоді заговорив цар Соломон:

-Ми зібралися тут в ім’я Великого Архітектору Всесвіту, щоб засвідчити, що достаток та таланти, які він нам дав, використовуються задля служіння Йому. Ми збираємось закласти наріжний камінь найвеличнішого храму, який колись був збудований во славу Його. Прийнято, що під час закладки каменю, на ньому вирізають пам’ятні імена.  Хірам Абіф запропонував вирізати ім’я царя. Я запропонував вирізати ім’я архітектора. Коли ми обговорювали цю ідею, цар Хірам Тирський запропонував нам вирізати ім’я Всевишнього. Але, брати мої, Бог вже написав своє ім’я на небесах, гірських схилах та руслах річок. Він поставив свою мітку на звірах та птахах, а головне- у серцях людей. Тому Великий Архітектор Всесвіту не має потреби у тому, щоб його ім’я написали ще й на наріжному камені.

А яку дату вигравіювати на каменю?

–        Рік правління царя- сказав Хірам Абіф.

–        Рік будівництва- запропонував я.

Нарешті, мудрий Хірам Тирський запропонував вигравіювати небесну дату.

Але ж яке число зараз на небі?

Тому ми вирішили залишити камінь без дати.

А що сховати у каменю? Гаманець, повний золотих монет? Але усе золото у світі належить Всевишньому.

Статую людини, виконану з дорогоцінних металів? Але усі люди належать Богу. Він благословляє праведників, поки нечестиві сидять у відчаю самотності .

Чи повинні ми розмістити у каменю священні письмена? Але результатом стане лише те, що ті, хто прийде руйнувати Храм, зможуть отримати доступ до істини. Хто сховає істину, той затримує розповсюдження мудрості.

Чи повинні ми сховати у каменю документи масонства? Але їх ще не існує! Ми пророкуємо наступні великі та славетні події, початок грандіозної ери людства. Але поки що ми новонароджені, з пустими руками.

Браття, для цього великого Храму ми закладемо наріжний камінь без дати, імені та порожній!»

Потім Соломон став на коліна та благав Божественного благословення для свого народу та для усіх масонів. Поки лунала музика та хор тисячі голосів, масони встановили наріжний камінь на місце.

Цар Соломон передав рівень Великому Майстру Хіраму Тирському, а відвіс- Великому Майстру Хіраму Абіфу. Він сказав при цьому:

–        Тримайте ці інструменти, та використовуйте їх до завершення будівництва, допоки я не пришлю за ними.

За допомогою кутника цар Соломон оглянув кожний кут каменю та повернувся до кожного з чотирьох напрямків, оголосив, що камінь квадратний. Потім Хірам Тирський перевірив камінь з великою осторогою та оголосив, що він абсолютно рівний.

Наблизившись до каменю, цар Соломон посипав його зерном, кажучи:

–        Хай буде достаток у цій країні для мого народу та для усіх вірних членів братства.

Та брати відповіли:

–        Хай буде так!

У той час, коли цар посипав зерно, теж саме робили майстри найближчих лож, та таким чином це повідомлення розповсюдилось у всьому світі. Та відповідь братів була такою, що навіть моряки у морі напружували слух та прислухалися.

Потім до каменю підійшов цар Тирський, полив його вином та сказав:

–        Хай буде щастя з усіма вами. Нехай Всемогутній об’єднає усіх людей, щоб він мав змогу керувати світом, що об’єднаний дружбою та братерською любов’ю.

Й браття ясними голосами вигукнули:

–        Хай буде так!

Та невдовзі вино заіскрилося у кожній ложі, близькій та далекій.

Потім до каменю підійшов Хірам Будівельник, налив трохи пахощів та сказав:

–        Хай буде мир зі Сходу на Захід, з Півдня на Північ. Нехай брати захистять вдову, синів удови та усіх тих, проти кого доля проявила свою жорстоку силу. Нехай добро займе місце зла в усіх країнах світу.

Й брати вигукнули:

–        Хай буде так!

І пахощі розлилися в усіх ложах, де збиралися каменярі.

Відповідь братів лунала, як голоси з зірок.

Потім Соломон помолився, звертаючись у бік Заходу, де заходило Сонце. Після цього він урочисто дав три удари молотком по каменю, і цей стук був повторений в усіх ложах. Коли царська рука торкнулася каменю, серце кожного каменяра немов торкнулися хвилі, що постійно розходилися.

Сьогодні наші майстри продовжують цей стук Соломона, та їх священна  обіцянка ніколи не помре.