Через Туман Часу

Пошук Кам’янецької Ложі «Цілковитої вірності»

Бр:. Артур С.


Ця робота є продовженням, чи скоріш доповненням до минулої моєї роботи

https://aprmm.info/archives/7978?fbclid=IwAR24wiY1t0GyRx1xxI5J4n48daJuBqciFm8IoUSHychw-8Ya_6BbkHfQvIc

В ній досліджувалась історія масонських лож Поділля та України, власне і ця робота стала продовженням попередньої

https://aprmm.info/archives/7650?fbclid=IwAR1O9Od3Ydt_VTRltC9b1aC0DhRHRLxjZ2eUiTA7elKUFWnDlZ6OFJQBT8g

в якій йшлося про історію Ігнація Сцибора Мархоцького та його сина Кароля, що належав до Кам’янецької ложі «Осіріс до полум’яної зорі».

В процесі написання роботи по історії масонських лож надійшла інформація про маєток Дембіцького, та світлини будинку, в оздобленні якого недвозначно прослідковується масонська символіка. Звісно, це спонукало до окремого вивчення як історії лож Кам’янця Подільського, так і особи власника маєтку.

У складі петербурзького масонського союзу «Астрея» діяла в Кам’янці-Подільському ложа «Осіріс до полум’яної зорі» (1818-1822 ро­ки) – велика за кількістю братів (до 170 осіб), до якої входили військові та державні службовці, купці та фабриканти, освітяни. Відомо, що вона проводила свої засідання на вулиці Довгій, у будинку № 69, який належав пану Пілстину, драгоману Речі Посполитої. Ложа «Озиріс» була відкрита 26 грудня 1818 року, розміщувалася в будинку лікаря-масона Димера та Павла Соболевського, потім – у будинку масона Батасановича, а зго­дом – у будинку масона Пилстіна (колишнього перекладача Речі Посполитої). На засіданнях ложі роботи велися польсь­кою, російською та французькою мова­ми. Ложа «Осіріс до полум’яної зорі» мала оригінальну емблему, на якій зображено шестипроменеву зірку, в променях якої літери «ОSIRIS» увінчані короною (замість корони іноді зображувалися перехреще­ні молоток і лопатка), всередині шести­променевої зірки зображувалася ще одна шестипроменева зірка, що полум’яніла.

Водночас Віктор Савченко зазначає, що під керівництвом львівських масонських лож працювали ложа «Цілковитої вірності»
у Кам’янці-Подільському та ложа в міс­течку Панівці на Поділлі.
Ложа «Цілковитої вірності» відкрита 1784 року в Кам’янці-Подільському Великим Сходом Польщі. Вона працювала приблизно до 1787 року. Керівником ложі (майстром стільця) «Цілковитої вірності» був Шимон Родер, а засновником – масон Жан-Батист Прево.
Прево – це лікар-дантист, який пізніше став членом ложі «Цілковитого мовчання» у Варшаві та заснував ложу «Трьох колон» у Львові, ложу у французькому Монпельє. Жан-Батист Прево також був секретарем у петербурзькій іоанівській ложі «Союз обранців Півночі» Великого Сходу Франції.

Отже, ми можемо зробити висновок, що у самому Камянці-Подільському існувало ДВІ ложі, і якщо стосовно розміщення ложі «Осіріс до полум’яної зорі» питань не виникає, то місце розміщення ложі «Цілковитої вірності» достеменно невідоме. Але символіка в оздобленні маєтку Дембіцького, як і його план та архітектурна складність дозволяє припустити, що Ложа «Цілковитої вірності» могла розміщуватись саме там, відповідно власник маєтку не міг бути сторонньою особою відносно Ордену. Так що являв собою Карл Дембіцький, і чи міг він бути масоном? Коротко про нього (хоча і так інформації обмаль).

 Карл Дембицький – кам’янецький міщанин, підприємець, народився в с. Гуменці в 1873 році. В 1907 році на північній околиці Кам’янця придбав 40 десятин землі, де збудував хутір, названий у народі «Хутором Дембіцького». Посадив великий яблуневий сад і завів пасіку на 150 бджолосімей. Будівництвом хутора Дембицький поклав початок майбутньому селу Смірнова.
Спільно з компаньйонами збудував цегельний і черепичний завод на захід хутора. Дембицький володів дохідним будинком по вул. Петроградської (нині Лесі Українки). В цьому будинку у березні 1916 року була їдальня штабу Південно-Західного фронту, там обідав і відпочивав імператор Микола II. Зараз тут Дитяча бібліотека. Дембицький придбав ділянку землі (сучасні кут Лесі Українки і Сіцінського), де за індивідуальним проектом побудував будинок у вигляді невеликого замку, що складається з двох частин, зовсім несхожих одна на одну. Ось як його описують: Кам’яний будинок в стилі модерн з вежею, колонами, балконами та рослинними  орнаментами схожий на замок. Над дверима головного входу виготовлений з металу та скла декоративний дашок з мереживною скульптурою у вигляді жар-птиці. Історично у будинку розміщувалось вісімнадцять кахельних печей, проте з них збереглись лише сім. Всі вони відрізняються за кольором та мають особливий орнамент та форму. З заходу будинку розташований сад з фонтаном, квітником та скульптурою журавля.

 У 1920 році садиба була націоналізована і можливо тут перебувала польська трудова школа. З 1950 року – Палац піонерів, нині Центр дитячої творчості. За радянської влади Дембицький був розорений і жив як жебрак, працюючи сторожом (гробокопом) на одному з кладовищ.
У 1932 р. Дембицький був заарештований за звинуваченням в антирадянській агитації у зв’язках з родичами в Польщі. Обвинувачення не підтвердилися і його звільнили. У 1938 р. його знову заарештовують і звинувачують в «антісовєтскій» змові і в членстві в повстанської організації. Під тиском і тортурами він «зізнався» в усіх пред’явлених обвинуваченнях. Засуджений до розстрілу.

Ось власне і все, що вдалось віднайти станом на сьогодні. Версія залишається версією, але як на мене, не існує жодних суперечностей щодо того, що і сам Карл Дембіцький міг бути масоном, і що Ложа «Цілковитої вірності» могла бути розміщена саме в його маєтку. Окрім того, інших версій просто не існує. Звісно, мною буде продовжено пошуки, можливо ця тема зацікавить когось з істориків краю, можливо хтось має інформацію, що недоступна мені – буду тільки вдячний.

Водночас маю ще одно доповнення до частини роботи про історію масонства Поділля та України, саме стосовно Кам’янця Подільского та того періоду історії, коли було проголошено Велику Ложу України – ця інформація не відображена в минулій роботі, адже отримав я її вже після публікації.

Микола Пилипович Степанов видав 1932 року в Парижі під псевдонімом Свитков книжку «Масонство в російській еміграції». Степанов пише, що навесні 1919 року, швидше за все 1-3 квітня, в Кам’янці-Подільському було офіційно проголошено «Велику Ложу України» (ВЛУ). Великим Майстром Великої Ложі (головою українського масонства) став Симон Петлюра.
За даними Миколи Степанова (Віктор Савченко зауважує, що, можливо, перебільшеними), ця Велика Ложа мала 7 місцевих лож, 83 масонські гуртки та 800 братів-масонів. Симон Петлюра повідомив братам із Великого Сходу Франції про те, що київська ложа «Святого Андрія Первозванного» перетворена на Велику Ложу України. Велика Ложа України звернулася до французьких масонів із проханням посприяти міжнародному визнан­ню Української держави. Симон Петлюра вважав, що Україна має стати прикладом «масонської республіки».
До Великої Ложі України ввійшли масони – прихильники української незалежності. Це були переважно українські федералісти, українські есери й українські соціал-демократи: Андрій Лівицький (віце-прем’єр і міністр юстиції Директорії) став Великим Секретарем Великої Ложі, Всеволод Петрів (генерал, командувач Волинської армійської групи) – Першим Охоронцем, Франц Море – Другим Охоронцем. Майстрами ложі були Андрій Ніковський, Сергій Шелухін, Сергій Єфремов, В’ячеслав Прокопович та інші.
Петлюра просив міжнародну масонерію визнати Велику Ложу України «вищою масонською владою, незалежною силою на території Української Республіки» і включити до Міжнародного Бюро масонських зв’язків.
Микола Шумницький, який був членом паризької дослідницької ложі «Святого Миколи», звернувся по допомогу у визнанні ВЛУ до Великого Майстра Великої Ложі Швейцарії, канцлера Міжнародної масонської асоціації Едуарда Картьє Ла Тента. Велика Ложа Швейцарії визнала «петлюрівську» ВЛУ і клопотала за неї в Міжнародній масонській асоціації.

Нещодавно на одній з робіт, де представляла свою музичну зодчеську роботу сестра Н., брат А. та інші достойні брати висловили думку, що є роботи, теми яких дозволяють працювати над ними, розвивати їх, брати за основу для подальших робіт, і написання це може займати все життя… Хто знає – можливо подальше вивчення матеріалу дасть поштовх до написання майбутніх робіт – продовжень?