Бр:. А:. С:.
У співавторстві з люб’язним братом А:. К:., як доповнення його роботи деякими історичними даними.
Початок цій роботі поклала скульптура на честь семи бельгійських масонів-резистансів, які утворили ложу в концтаборі. Ложа називалася Liberte cherie (у перекладі Ложа “Заповітна свобода”), діяла всередині барака 6 Емсландлагера VII, створена була 15 листопада 1943 р. в Естервегені, Нижня Саксонія, Німеччина. На роботах, що проводились у концтаборі, ці масони із залізним духом проводили ритуали й обговорювали майбутнє Бельгії та роль жінок у масонстві. Брати збиралися для роботи в бараку № 6, навколо столу, який в інших випадках використовувався для сортування патронів. Католицький священник стояв на сторожі, щоб брати могли проводити свої збори, і зберігав їхню таємницю. Вона змогла протриматися майже рік і не бути розкритою. Пізніше до Ложі приєдналися ще троє – Фернан Еро (бельгійський чиновник, асесор Рахункової палати та офіцер піхотного запасу, член “Секретної армії”, вижив у таборі), Жан Де Шрайвер (полковник бельгійської армії, був членом ложі “Свобода” в Генті, помер у лютому 1945 року) і Генрі Сторі (член ложі “Le Septentrion” (Північ) у Генті, помер у грудні 1944 року). Сім засновників Ложі Liberte cherie:
Поль Хансон – обраний майстром ложі, був членом ложі “Хірам” на сході Льєжу, загинув під час авіанальоту 26 березня 1944 року, під уламками бараку.
Люк Сомергхаузен – журналіст, належав до ложі ACSO III і був заступником секретаря Великого Сходу Бельгії ( Grand Orient de Belgique ), вижив у таборі й написав звіт про діяльність ложі після війни.
Жан Сагг – перекладач, що належав до ложі “Les Amis Philanthropes n. 3” Великого Бельгійського Сходу на сході Брюсселя, він співпрацював із Францем Роша в підпільній пресі, перекладав німецькі та швейцарські тексти і брав участь у підпільних публікаціях, зокрема La Libre Belgiquе, La Légion Noire , Le Petit Belge і L’Anti Boche, помер у концтаборі 8 лютого 1945 року.
Франц Роша – професор, фармацевт і директор великої фармацевтичної лабораторії, був співробітником підпільної преси і видання опору “Голос бельгійців”, помер 6 квітня 1945 року.
Гай (Гі) Ганнекарт – юрист, адвокат і лідер La Voix des Belges, член Управління національного опору Бельгійського національного руху. Він також був членом ложі “Друзі Філантропів № 3”, помер 1945 року.
Амеде Міклотт – учитель, професор, член ложі “Істинним друзям Союзу і прогресу”, востаннє бачили в ув’язненні 8 лютого 1945 року.
Жозепе Дегельдре, члена ложі “Le Travail” на сході Верв’є, Бельгія, доктора медицини, члена Секретної армії і главу Служби дій та інформації, перевели до Іхтерсгаузена у квітні 1945 року. Йому вдалося втекти, і 7 травня 1945 р. його врятували американські ВПС. Помер 19 квітня 1981 року у віці 78 років.
Із десяти членів ложі вижили тільки Люк Сомергхаузен, Жозепе Дегельдре та Фернан Еро.
Ложа припинила діяльність на початку 1944 року.
У серпні 1945 року Люк Сомергхаузен відправив великому магістру Великого Сходу Бельгії докладний звіт, у якому виклав історію loge Liberté chérie. Люк Сомергхаузен помер 1982 року у віці 79 років. Останній свідок, Фернан Еро, помер 1997 року у віці 83 років.
Слід зазначити, що ці двоє братів, Люк Сомергхаузен і Фернан Еро, знову зустрілися 1944 року в таборі Оранієнбург-Заксенхаузен. З того дня і до їхньої смерті вони були нерозлучні.
Доступні архіви Люка Сомергхаузена, які містять тисячі документів, що відображають його значну громадську діяльність після Другої світової війни. Ці документи розділені на дві основні частини: документацію, зібрану Сомергхаузеном, і архіви, пов’язані з його особистим життям.
Один з найбільших в Європі архівів масонських документів, що зібраний нацистами, знаходиться у старій університетській бібліотеці в місті Познань на заході Польщі. Колекція документів була зібрана за наказом керівника СС Генріха Гіммлера, і складається з безлічі невеликих архівів європейських масонських лож, які були захоплені нацистами. Дослідники розглядають цей архів як дорогоцінне сховище історії повсякденної діяльності лож по всій Європі, починаючи від меню для урочистостей і закінчуючи навчальними текстами. В архіві представлені прекрасні гравюри, копії промов і списки членів масонських лож у Німеччині та за її межами. На деяких документах досі стоять нацистські штампи. У бібліотеці виставлені деякі обрані експонати, зокрема, перше видання масонської конституції, яку було написано у 1723 року, через шість років після створення першої ложі в Англії. Найстарішими документами в колекції є гравюри 17 століття, що стосуються розенкрейцерів – езотеричного духовного руху, який вважається попередником масонів, символом якого було розп’яття з трояндою в центрі. Під час війни, коли бомбардування союзників посилилися, колекція була вивезена з Німеччини на зберігання і розділена на три частини. Дві частини доставили на територію нинішньої Польщі, а одну – до Чехії. Частину архіву, що залишилася в місті Слава в Польщі, захопила польська влада 1945 року, тоді як інші частини захопила Червона Армія. У 1959 році польська масонська колекція була офіційно перетворена в архів, та історики почали її вивчати. Після закінчення Другої світової війни великі колекції масонських архівів і бібліотечних колекцій, конфісковані німецькою владою, були, захоплені союзними та радянськими військами. Наприклад, значний масонський архів був знайдений у Сілезії, на сході Німеччини, радянськими військами в останні дні Другої світової війни. Радянська влада відправила записи в Москву, де вони зберігалися в секретних архівах. Деякі з вивезених матеріалів були мікрофільмовані та збережені в архіві Меморіального музею Голокосту США. Після закінчення Холодної війни багато колекцій, пов’язаних із масонством, було повернуто до країн їхнього походження. Після Другої світової війни радянські військовослужбовці знайшли більшу частину масонських матеріалів, вивезених нацистами. Вони перевезли їх до архівів Росії та Польщі, де ці матеріали залишалися поза увагою понад 40 років.
У 2019 році Баварська державна бібліотека повернула Німецькому масонському музею 203 книжки, вкрадені нацистами в 1930-ті роки. “Книги повернуться додому, і їх можна буде використовувати і залишити тут живими”, – сказав Роланд Мартін Хенк, куратор Німецького масонського музею в Байройті. Повернення книг відбулося на офіційній церемонії в Мюнхені. Книги в основному присвячені масонським ритуалам та історії. У музеї зберігається одна з найбільших колекцій масонських книг у світі. Хоча походження більшості книг невідоме, принаймні дві були вкрадені з масонської ложі в Байройті. Тому державна бібліотека вирішила повернути туди всі книги.
Берлінська державна бібліотека повернула власникам близько 400 книжок, журналів та інших публікацій, вкрадених нацистами в 30-ті роки. Книги повернуті потсдамській масонській ложі. Багато з книг було видано у XVIII столітті. У цій ложі була одна з найбільших масонських бібліотек у Німеччині до тих пір, поки нацисти не заборонили цю організацію. Ложа знову відкрилася 1991 року. Глава потсдамської ложі “Teutonia zur Weisheit” Маттіас Бон сказав, що ці книги розповідають історію масонів.
Інша, широко відома Ложа, що діяла в нацистському концтаборі – Ложа “L’Obstinée” (Упертість), заснована в німецькому військовополоненому таборі Oflag XD.
Засновники – члени Бельгійського Великого Сходу.
Жан Рей, майбутній президент Європейської комісії, був оратором ложі.
Бельгійський Великий Схід визнав ложу 14 липня 1946 року. Після закінчення війни Жан Рей представив докладний звіт про створення масонської ложі в нацистських катівнях. 14 липня 1946 року Великий схід Бельгії випустив декрет, у якому визнавали факт створення ложі та проведення нею масонських робіт, незважаючи на умови, неналежні взагалі для будь-якої діяльності масонських організацій.
Ложі “Liberté chérie” і “L’Obstinée” стали символами опору і наполегливості в осередку нелюдської жорстокості. Їхня історія нагадує про те, що навіть у найпохмуріші часи людський дух і прагнення до свободи можуть існувати.
Є інформація, що масонська діяльність також була зареєстрована в 14 таборах для військовополонених. Ці збори, що складалися зі “звичайних” масонів, не почувалися уповноваженими ініціювати або присуджувати ступені без дозволу Великої Ложі та часто набували форми навчальних лож; час часто витрачався на те, щоб згадати ритуал.
Згідно з квітневим 2005 року випуском MQ, інші “масонські” збори (зазвичай навчальні ложі) проводили в таборах для військовополонених у Європі й на Далекому Сході, однак і цьому виданню достеменно відома інформація лише про три ложі, описані в цій праці, а саме: “Liberté chérie”, “L’Obstinée” і “Les Frères captifs d’Allach”, хоча їх інформація збігається з нашою – лож було більше, ніж 3. На жаль, нам не вдалося відшукати абсолютно ніяких даних про діяльність у концтаборах на Далекому Сході. Можливо, маються на увазі ув’язнення масонів у радянські концтабори на кшталт Соловків.
Брат Кіт Флінн у своїй книзі також повідомляє, що під час війни були докази масонської діяльності в чотирнадцяти таборах у Німеччині, а також, крім цього, в Австрії, Чехословаччині та Італії, що збігається з отриманою раніше інформацією.
У процесі написання цієї роботи було знайдено такі дані про ложі, що існували на територіях нацистських концтаборів:
Ложа “Les Frères captifs d’Allach”, третя відома ложа, що діяла на території нацистських концентраційних таборів. 6 травня 1945 року група масонів, до якої входив Жорж Дюнуар, створила масонську майстерню в концентраційному таборі Дахау. Депортовані працювали там на різних виробництвах і переважно на заводі BMW. У ньому містилося до 3850 ув’язнених. Збереглася Архітектурна книга (на фото), яка являє собою реєстр, у якому зібрані всі протоколи робіт масонської ложі. На першій сторінці архітектурної книги згадується створення міжнародної франкомовної ложі, що отримала назву “Les Frères captifs d’Allach”. На цих установчих зборах 6 травня 1945 року братів Росс (Високоповажний майстер), Шмідт (спікер) і Дюнуар (секретар) було обрано членами ложі.
Жорж Дюнуар народився 27 вересня 1903 року у Валансі і був представником постачальника хірургічного обладнання в Ліоні. Франкмасон, посвячений у Великий Схід Франції 1928 року, він належав до ложі “Друзі Істини”. Він швидко знайшов можливості для організації опору, особливо через підпільну пресу. Радикали, соціалісти і масони взялися вести пропаганду проти німців і Віші за допомогою листівок і підпільних газет. Деякі з них, зокрема Луї Прадель, майбутній мер Ліона, і Жорж Дюнуар, створили рух Le Coq Chainé, який, маючи міцну структуру, поширився в Роні та сусідніх департаментах. У березні 1942 року вони почали випускати та розповсюджувати газету, що має назву руху, яка виходитиме до Визволення. Вони також беруть участь у навчанні збройних сил, друку та розповсюдженні листівок і виготовленні фальшивих документів, що засвідчують особу. Завдяки впровадженню Опором свого агента в Особливий відділ із придушення антинаціональної діяльності, створений Віші, Дюнуар був попереджений про швидкий арешт і зміг сховатися від поліції. Він продовжив співпрацю з друкарнею Шевальє, яка випустила кілька номерів “Франк-Тирер” і “Комбат”. Зустрічі у квартирі Дюнуара на Кур-де-ла-Ліберте, 74, були частими, природно, відвідування не залишалися непоміченими. Крім того, його квартира використовувалася для зберігання ящиків із кулеметами. Там же зберігалися фальшиві листівки, фальшиві марки, листівки і газети. Жорж Дюнуар був заарештований 21 вересня 1942 року. Засуджений до тридцяти місяців тюремного ув’язнення, він був ув’язнений до в’язниці Сен-Поль у Ліоні, потім в Ессе, а потім 20 червня 1944 року депортований до Дахау, звідки він повернеться покаліченим.
6 травня 1945 року він разом з іншими ув’язненими заснував масонську майстерню на території концтабору Дахау, звільненого кількома днями раніше. Майстерня має назву “Les Frères captifs d’Allach”. Жорж Дюнуар стає його секретарем. У грудні 1945 року він повернувся на Великий Схід і у своїй первісній ложі в Ліоні обійняв посаду Високоповажного майстра. Жорж Дюнуар помер 1972 року.
Ложа “Goede Hoop” у концтаборі Дахау: Цю ложу заснували голландські масони, ув’язнені в таборі Дахау. Вона існувала протягом кількох років, незважаючи на постійну загрозу виявлення з боку нацистів.
Ложа “North Star” у концтаборі Бухенвальд: Цю ложу створили 1943 року в концтаборі Бухенвальд німецькі масони, яких було ув’язнено в таборі. Вона функціонувала в таємниці і збирала масонів різних національностей.
Усього ж у нацистських таборах смерті було знищено понад 250.000 масонів, хоча цифра ця приблизна, і за різними джерелами коливається, здебільшого дані почерпнуті зі збережених записів Рейхссек’юрітіхауптамта (RSHA), органу вищого командування служби безпеки, що опікувався виконанням расових задач СС через Управління з питань раси й переселення. Масонів-ув’язнених концтаборів класифікували як політичних в’язнів і носили перевернутий червоний трикутник. Хочеться також згадати таких видатних братів, як Констант Шевільон (Constant Chevillon), страчений MNAT як Великий Магістр Ордену Мемфіс-Міцраїм, Януш Корчак, відомий польський педагог, письменник і лікар, ініційований у “Право людини” в Польщі, який помер у таборі смерті Треблінка разом із усіма дітьми з його притулку, Валентіно Ді Фабіо, Великого Магістра Італійської Федерації. Точна кількість масонів, які постраждали від нацизму, невідома, оскільки багато хто з них були також євреями або членами політичного опору. Збережені гестапівські архіви дають змогу зробити висновок, що за час правління нацистів у Німеччині було знищено понад сто тисяч членів масонських лож. Під час Другої Світової війни масони відігравали активну роль в організації та управлінні Рухом опору в Європі.
У цей час масонство придушувалося і заборонялося в більшості європейських країн. Воно було предметом антимасонської пропаганди з моменту появи перших тоталітарних режимів на початку 1930-х років і зазнавало виняткових законів, які прирівнювали його до єврейської змови, масонство було об’єктом переслідувань під час Другої світової війни в усіх європейських країнах ще до нацистської окупації.
У цей період багато масонів у Європі пішли в підпілля і створили мережі опору або приєдналися до них. Інші, що належать до меншості і часто з антисемітизму або політичної ідеології, вибирають, відмовляючись від своєї масонської клятви, шлях співпраці. Просто членство в масонській Ложі, приналежність до Ордену, є причиною переслідувань, багато масонів, чинячи опір чи ні, гинуть у цей період.
Під час правління нацистів у Німеччині масонство зазнало переслідування, оскільки нацистська ідеологія розглядала його як загрозу через передбачувані зв’язки з єврейством і ліберально-демократичними ідеалами. Нацистська ідеологія за своєю суттю була “антимасонською” через її анти-інтелектуальні, анти-елітні тенденції.
У книзі, написаній якимось Дітером Шварцем, повідомляється, що кожен новий член нацистської організації мав “підтвердити під чесне слово, що він не належить до масонської ложі”. Викладаючи офіційних нацистських поглядів на це питання, у ньому йдеться: “Нордична – це нацистська концепція світу, єврейсько-орієнтальна – масонська; на відміну від антирасової позиції ложі, нацистська позиція є расовою”, нацистська позиція є расово свідомою”. Ба більше, далі йдеться: “Масонські ложі – це … об’єднання людей, які, тісно пов’язані між собою союзом, що використовує символічні знаки, являють собою наднаціональний духовний рух, ідею Людства і загального об’єднання людства, без відмінності рас, народів, релігій, соціальних і політичних переконань”. Дивно, що основні ідеали масонства так чітко виражені його заклятими ворогами…
Переслідування масонів нацистами почалося незабаром після приходу Гітлера до влади. Адольф Гітлер неодноразово заявляв, що розглядає масонство як потенційне джерело опозиції. Фюрера непокоїли суворо втаємничений характер організації, її політичний вплив у низці країн, а також великі міжнародні зв’язки членів ложі. У своїй програмній праці “Mein Kampf” фюрер писав: “Національний інстинкт самозбереження послідовно пригнічується масонством через підконтрольні масонам ЗМІ, що призводить до послаблення і розпаду країни”. З Гітлером був повністю згоден і голова рейхстагу Герман Герінг, який неодноразово заявляв, що “в націонал-соціалістичній Німеччині немає місця для масонства, бо цією організацією керують євреї”. Тієї ж точки зору дотримувалася й нацистська еліта рейху. Політика щодо масонських лож була неоднозначною, але загалом спрямована на їх усунення. Ложі, які виступали за толерантність і рівність, особливо ті, що мали міжнародні зв’язки або зв’язки із соціал-демократами, зазнали переслідувань. Постанова, яку було підписано Германом Герінгом 1934 року, наказувала ліквідувати всі ложі. Того ж 1934 року було заборонено вступати в Нацистську партію тим масонам, які не покинули свої ложі до 30 січня 1933 року. Влітку 1934 року німецька поліція закрила багато масонських лож і конфіскувала їхнє майно. Жовтень 1934 року і серпень 1935 року стали ключовими датами, коли було видано укази про конфіскацію в Німеччині майна лож і їх розпуск. Членам масонських лож було заборонено обіймати будь-які посади в адміністративних органах управління, у самій нацистській партії або збройних силах. На викорінення масонства в Німеччині Гітлер не шкодував коштів. За виявлення нових лож гестапівці отримували солідні преміальні, а виявлених масонів піддавали витонченим тортурам, щоб вивідати імена їхніх сподвижників. Траплялося, що жертва не витримувала тортур і гинула. Тисячі масонів розстрілювали без суду, а дані про каральні заходи засекречували. 8 серпня 1935 року Гітлер виступив зі статтею в газеті нацистської партії Volkischer Beobachter, в якій оголосив про остаточну заборону всіх масонських лож у Німеччині. Він наголосив на “прагненні масонів організувати таємну змову проти рейху й особисто фюрера” і звинуватив світове єврейство в прагненні створити Всесвітню республіку. Гітлер особливо відзначив плідну боротьбу гестапо з масонськими ложами. У рамках антимасонської пропаганди за прямим дорученням фюрера в січні 1937 року Йозеф Геббельс відкрив “антимасонську експозицію”, на якій були представлені предмети масонства, вилучені гестапівцями під час обшуків. Експонатами слугували різні символи й атрибути таємних товариств, їхні статути, тексти обітниць під час вступу в ложу, описи ритуалів посвяти та інші документи, що викривали масонів. Нацистська пропаганда пов’язувала масонство з єврейством, звинувачуючи їх у змові. Рейнхард Гейдріх, голова Служби безпеки SS, створив спеціальний підрозділ для боротьби з масонством, оскільки вважав, що масони впливають на політичну владу та громадську думку. Письменник-пацифіст і лауреат Нобелівської премії 1935 року Карл фон Осецький також опинився серед жертв переслідування німецьких масонів. Німецьке масонство першим зникло у Європі, задовго до початку військових дій. У 1942 році Альфред Розенберг отримав від Гітлера указ про ведення “інтелектуальної війни” проти євреїв і масонів. Більшість німецьких масонських лож та їхні члени пов’язані з трьома Великими ложами, розташованими в Прусії і відомими під загальною назвою “Великі старопруські ложі”. Ці Великі ложі та підпорядковані їм ложі навмисно виключали зі своїх рядів нехристиян. До 1922 року вони становили 70 відсотків усіх масонів Німеччини і налічували близько 47 000 осіб. Шість інших Великих лож у Німеччині, включно з підпорядкованими їм ложами, були відомі як “гуманітарні” ложі, оскільки вони приймали чоловіків-євреїв і мусульман, а також християн. Таким чином, німецький єврей повинен був подати заяву в Гуманітарну ложу, якщо він хотів мати хоч якийсь шанс приєднатися до німецької масонської ложі. У 1928 році Гуманітарні ложі налічували 24 000 членів, з яких менше 3 000 були євреями.
Однак, знищення масонства мало й інше підґрунтя. У нацистській Німеччині ідеологічним двигуном була організація Аненербе, широко відома, а також її материнська організація – Товариство Туле. Туле (Thule Gesellschaft) – німецьке окультне і політичне товариство в рамках німецького расистського націоналістичного руху фелькіше, що з’явилося в Мюнхені 1918 року. Повна назва – Група вивчення німецької старовини (нім. Studiengruppe für germanisches Altertum), створена за зразком масонських лож у Мюнхені після 1-ої світової війни, орден, який проголосив своїми офіційними цілями вивчення та популяризацію давньонімецької літератури і культури. Товариство було філією Тевтонського лицарського ордену, чиї відділення були розкидані по всій Німеччині, а штаб-квартира розташовувалась у Берліні. Особи, пов’язані з товариством, зробили помітний внесок у створення Німецької робітничої партії, що пізніше переросла в НСДАП, до лав якої 1919 року вступив Адольф Гітлер.
Члени товариства вірили в те, що арійці володіли таємним знанням, яке можна перейняти шляхом магічних ритуалів, товариство проповідувало расовий містицизм, окультизм та антисемітизм. Як і багато інших подібних товариств у Баварії та в Німеччині загалом, товариство Туле широко використовувало містичні символи, наприклад, свастику, та складні, ретельно розроблені магічні ритуали. Товариство надавало військову підтримку діям проти лівої революції в Баварії навесні 1919 року. Членом Туле був Рудольф Гесс, права рука Гітлера, та Ханс Франк – один із головних організаторів геноциду в Польщі. Товариство Туле входило до більшого фелькіш-об’єднання – “Німецький орден”, створений низкою членів “Товариства Ліста” 1911 року. Спочатку ця квазімасонська фелькіш-організація називалася “Ложа Вотана”, а з березня 1912 року вона прийняла назву “Germanenorden”.
Засновником товариства Туле був Рудольф фон Зеботтендорф – масон, який залучив до діяльності товариства 250 осіб у Мюнхені та ще 1500 осіб по всій Баварії. Серед них були журналісти, письменники, поети, викладачі університетів, армійські офіцери. Вважається, що справжнє ім’я фон Зеботтендорфа було Адам Альфред Рудольф Глауер. Він був франкмасоном і перед Першою світовою війною здійснив кілька поїздок на Близький Схід, де брав участь у здійсненні загадкових обрядів. Главер відкрив для себе нумерологію, каббалу та суфізм, особливо течію суфізму, представлену орденом бекташів.
Приблизно до 1912 року він упевнився, що знайшов “ключ до духовного усвідомлення”, який пізніше дослідники описували, як “комплекс нумерологічних медитативних вправ, що несуть на собі відбиток суфізму та масонства”. За неперевіреною інформацією, під час Балканської війни 1912-1913 років він був пов’язаний із керівництвом турецького товариства Червоного півмісяця й обраний магістром ордена Розенкрейцерів. Усе це відбувалося на піку слави розенкрейцерів у Європі, а, як вважається, розенкрейцери володіли “більшою могутністю в західному світі, ніж будь-які видимі уряди”. У 1910 році, проживаючи в Стамбулі, Зеботтендорф керував своїм власним таємним товариством, заснованим на суміші з ісламського містицизму суфіїв, масонства, алхімії та антибільшовицької ідеології – окультній основі для формування нацистської партії.
Спадкоємцями Товариства Туле були Аненербе, НСДАП і так звана Чорна СС. “Аненербе” нім. Ahnenerbe – “Спадщина предків”), повна назва – “Німецьке товариство з вивчення давньої німецької історії та спадщини предків”, – організація, що існувала в 1935-1945 роках, була створена для вивчення традицій, історії та спадщини нордичної раси з метою окультно-ідеологічного забезпечення державного апарату нацистської Німеччини. Рейхсфюрер СС Гіммлер прийняв офіційно “Аненербе” до складу СС. Спочатку “Аненербе” входило до складу Головного управління раси і поселень. 1937 року Гіммлер відправив Вірта, який обіймав посаду президента організації, у відставку і передав “Аненербе” в Інспекцію концентраційних таборів. 1 січня 1939 року “Аненербе” отримало статус самостійної організації з розширенням прав і наданням додаткового фінансування. 1 січня 1942 року “Аненербе” було передано до складу Особистого штабу рейхсфюрера СС.
Члени Чорної СС і Аненербе носили металеві персні, на кшталт масонських, також у період перебування нацистів при владі, зокрема, товариство Аненербе реалізувало проєкт влаштування Храму, або Святилища, яке було химерною сумішшю окультизму, містицизму, пошуків наближених до організації авторів містичних ритуалів з елементами масонських святилищ, а також релігійних об’єктів інших орденів, зокрема єзуїтів, ілюмінатів і таке інше.
У замку Вевельсбурга Гіммлер мав намір влаштувати центр німецької націонал-соціалістичної “нової релігії”, яку ідеологи СС створювали як з’єднання язицництва стародавніх германців, “істинного”, ще “не отруєного євреями”, християнства та окультизму минулого століття.
У Гіммлера було найкраще і найбільше зібрання книг про орден єзуїтів. Роками він вивчав ночами цю велику літературу. Тому організацію СС він побудував за принципами ордена єзуїтів. При цьому він спирався на статут ордена і “Вправи” Ігнатія Лойоли.
Перший комендант замку Манфред фон Кнобельсдорф був ентузіастом відновлення стародавніх німецьких вірувань і великим шанувальником надздібностей провидця Карла Марії Вілігута (полковника Вайстора). Останній був частим і бажаним гостем у замку, ба більше, було знайдено лист до Вілігута-Вайстора, який Кнобельсдорф підписав з “in Irminstreue”, що дорівнювало визнанню його “Ірмінізму”.
“Зал Граалю” замку знаходився під величезним куполом, він мав 48 вікон і призначався для релігійних медитацій рейхсфюрера і людей, наближених до влади. У замку були зали, присвячені героям міфології – королю Артуру, Відукінду. Також, у Північній вежі є зал баронів, над входом до якого вигравійовано напис, що з латини перекладається як “Дім мій назветься домом молитви”. Вважається, що цей напис з’явився до Гіммлера, оскільки до нього в залі знаходилася молитовня.
Порахуйте вікна, колони, двері і ви побачите, що їх дванадцять. І “Чорне сонце” сплетено також із 12 рун, у вигляді підлогової мозаїки, оточеної 12 колонами, що розміщена над так званою “Вальгаллою” – “криптою” або “могилою” в підвалі північної вежі, яка підхоплює кратну 12 символіку “Залу обергруппенфюрерів”. Понад те, “Вальгалла” вирізняється особливою акустикою. У середині приміщення можна бачити ще сьогодні залишки газогону, ймовірно, для підтримки “вічного вогню”. Рюдігер Зюннер спробував пояснити сенс і функції цих приміщень і водночас виявив схожість між “Залою Обергруппенфюрерів” і храмом Граалю Байрейтської прем’єри Парсифаля 1882 р.
Часто намагаються встановити зв’язки між міфологією Граалю і замком Вевельсбург, вказавши на персону Отто Рана. Отто Ран – це автор книги “Хрестовий похід проти Граалю”, що справила велике враження на Гіммлера. У цій книзі Ран, слідуючи “вказівкам” Вольфрама фон Ешенбаха, малює Грааль як “камінь світла”, що відноситься до гностицизму релігії катарів.
У членах цього релігійного руху, який згас у 13-му столітті, він вбачає хранителів Граалю і стародавньої світлої релігії. У 1935 р. Ран стає членом СС, яке відтепер фінансує його пошуки Граалю. Доведений контакт Отто Рана і замку Вевельсбург спонукав Карла Хюзера (Karl Hüser) у його цілком академічному дослідженні історії замку в нацистській Німеччині віднести Рана до ідеологічних консультантів першого коменданта замку Манфреда фон Кнобельсдорфа.
Північна вежа – одне з найважливіших і найцікавіших місць замку. У ній є склеп, у якому відспівувалися важливі чини СС. Після смерті їх спалювали, а попіл розміщували в кам’яну купіль. Основною родзинкою інтер’єру замку Гіммлер зробив Спис Долі (спис Гая Кассія Лонгіна). Навіть форма замку нагадувала спис, повернений на схід. В одній із кімнат замку зберігалася копія віденського спису, що обернутий на схід. Приміщення були обставлені та декоровані так, щоб наочно втілити традиції, вірування та подвиги кожної людини, яка володіла цією реліквією, а також Чашею Граалю з IX до XIV століття.
З перших днів існування організації археологи, етнографи, філологи, історики знімали для СС пропагандистські фільми, писали навчально-виховні програми. В обов’язковому порядку кожному члену СС викладали епос “Едда” і навчали читання рун.
У книжці “Що було до Гітлера” Зеботтендорф описує Туле як суспільство, що живе за моральними законами розенкрейцерів і мріє збудувати Альгадом – внутрішній храм Ордену, “земне царство, що засвідчує відродження духу цивілізації Туле, імперії всіх німців”.
Тобто, фактично, Рудольф фон Зеботтендорф із послідовниками, і створені ними організації, знищували масонство як непідконтрольних конкурентів і силовим методом, знищуючи масонські ложі, захоплювали артефакти й архіви, які містили величезний накопичений за довгі роки роботи пласт інформації, матеріалів і літератури. З початком Другої світової війни фахівці організації “Спадщина предків”, слідуючи за частинами вермахту, брали участь у розграбуванні європейських масонських лож, музеїв, бібліотек. 17 липня 1940 року за дорученням фюрера на підставі наказу шефа Верховного командування вермахту від 05.07.1940 року Альфредом Розенбергом було створено Айнзацштаб, відділення якого розташовувалися у всіх великих містах Європи.
Матеріали справи одного з архітекторів Голокосту Ейхмана, що було надано прокуратурою Ізраїлю в процесі суду над останнім, свідчать: за показами офіцера СС Вісліцені, який під керівництвом Ейхмана брав активну участь у масовому знищенні євреїв Угорщини, Словаччини та Греції і після арешту 1945 року був переданий Чехословаччині, “В серпні 1934 р. Ейхмана було прийнято до СД (розвідслужба СС). Там із 1934 р. він працював помічником у масонській бібліотеці (займався систематизацією картотеки масонів)… У нього була певна схильність до реєстраційної, організаційної та іншої педантичної і систематичної роботи. Оскільки в нього було багато вільного часу, він почав вивчати стародавні мови, особливо іврит… Він досить добре читав на івриті, і вмів непогано перекладати.
Чехословаччина. У передвоєнний час працювала Велика Ложа Чехословаччини, паралельно виникла “дика” масонська ложа “Міст”, виникла самостійно, а не як відгалуження однієї з великих лож. Її члени хотіли заснувати інші ложі під тією ж назвою в різних містах країни, що не є звичайною практикою для масонства. У результаті такі ложі з’явилися в Празі, Брно і Братиславі. Пізніше в Празі були засновані ложі “Міст Барух Спіноза”, “Ян Неруда” та інші. Однак зі зростанням загрози з боку нацистської Німеччини ложі стали об’єднуватися, прагнучи підготуватися до небезпеки, що насувається, і “Міст” приєднався до Великої Ложі Чехословаччини. Коли країну поглинув Третій рейх, масонство було заборонено, а вільних мулярів заарештовували і страчували.
Іспанія. Стійка ненависть іспанського диктатора Франко до масонів підтверджується навіть в останніх виступах перед його смертю. Режим Франко від початку свого створення демонстрував і ніколи не відмовлявся від реальної антимасонської жорсткої спрямованості, він є частиною націонал-католицького та антиреволюційного духу, що характеризує підвалини диктатури Франко. Після перемоги франкістів у 1937 і 1938 роках було створено судові органи, відповідальні за систематизацію всіх масонських документів країни, яких було зібрано понад п’ять мільйонів. 21 грудня 1938 р. Спеціальним указом пропонується знищення всіх масонських знаків, особливо на кладовищах. За цим декретом слідує вимога Франко ухвалити закон, спрямований на ретроспективне придушення масонів. За допомогою вилучених документів, суд складає понад 80000 файлів для 5000 активних членів іспанського масонства з 1930 р. З метою проведення репресій, суд складає детальні реєстри всіх живих або мертвих мулярів.
Італія. Вірний союзник Гітлера Беніто Муссоліні повністю та давно поділяв погляди фюрера на діяльність “вільних мулярів”. Його указ від 1924 року свідчив: “Кожен член італійської фашистської партії, який був масоном, повинен відмовитися від членства в цій організації і вийти з неї”. А 1925 року він розпустив масонство в Італії під тим приводом, що це політична організація. Видатний діяч фашистської партії генерал Каппело, який був масоном, вийшов із ложі. Його прикладу наслідували й інші італійські фашисти. Тих, хто не підкорився, піддали жорстким репресіям. Гестапівці, які заполонили Італію в 1930-ті роки, спільно з місцевими спецслужбами виявляли масонів.
Румунія. Масонство в Румунії в довоєнний час Православна Церква і румунська нація вважали сектою, яку звинувачували в нападі на національні почуття і християнську ідею. 11 березня 1937 р. Синод Православної Церкви люто виступає проти “секти”. Церква засуджує масонство як доктрину й окультну організацію, націлену на встановлення універсальної та світської республіки. Король Керол, який забороняє будь-яку систему демократичного політичного представництва, 1938 року призначив главою уряду Ортодоксального Патріарха Румунії, який став антимасонським, хоча якийсь час був членом Великої Національної Ложі Румунії (GLNR). Становище євреїв, масонів і циган погіршується за уряду Іона Антонеску. Будівлю ГЛНР закріплено за цивільним судом. Антимасонська виставка представлена в Бухаресті Томом Петреску, який публікує роботу про “Масонську змову”, що перевидавалася кілька разів до 1944 року, на її сторінках засуджується 1500 масонів. Одних засуджено та інтерновано, інших страчено без суду і слідства.
Норвегія, Нідерланди, Бельгія, Югославія, Франція та інші країни блискавично окупуються нацистською Німеччиною, наслідком чого стають заборони масонських лож, активне переслідування, арешти і страти масонів, конфіскація їхнього майна і майна масонських лож. Оприлюднюються списки всіх відомих масонів. У роки Другої світової війни Гітлер доклав чимало зусиль, щоб масонство заборонили в усіх країнах, які були союзниками нацистів або перебували під їхнім контролем. Антимасонські виставки та інші заходи відбувалися в багатьох окупованих державах. У 1942 році французька держава і відділ нацистської пропаганди у Франції довірили Роберту Музару, режисерові Nova-film кінопроєкт, спільно з Полем Рішом (псевдонім Жан Мамі), колишнім масоном Великого Сходу Франції, який обирає співпрацю. Сценарій написаний Жаном Маркес-Рів’єром, також масоном ВСФ (Великий Схід Франції), який звертається до фашизму та антисемітизму. Ними створюється фільм “Окультні сили”, що засуджує “єврейське масонство”, чиї окультні дії полягають у змові проти держави, церкви та служінні “республіканській плутократії” .9 березня 1943 р. Фільм демонструється на паризьких екранах. Нацистських маршалів і генералів, чиї з’єднання зазнавали поразок у боях із Червоною армією, пропаганда оголошувала масонами. Так, фельдмаршал Паулюс зазнав осуду як масон вищих ступенів, коли він у 1943 році капітулював під Сталінградом і здався в полон. Французька влада під час війни навіть створила картотеку, в якій були ідентифіковані всі члени Великого Сходу Франції, провідної французької масонської організації. Картотека пережила війну і пізніше була мікрофільмована для зберігання в архіві Меморіального музею Голокосту США.
Одна з неординарних фігур французького масонства – Володимир Аїтов, російсько-французький масон, який пройшов чотири концтабори (!) і виграв “золото” Олімпіади з регбі. Аїтов-старший народився в Оренбурзі, але в мусульманській сім’ї з татарським родоводом, пізніше емігрував до Франції, де і з’явився на світ Володимир. Батько Володимира став генеральним консулом тимчасового уряду Франції, тому не дивно, що його син отримав серйозну освіту. Поряд із вивченням російської, французької та татарської мов, юний Вова вчився на лікаря й, звісно, не залишав поза увагою спорт. У 1919-му він був посвячений у масони, а кілька років по тому став одним із керівників російських масонів у Франції. Причому зустрічі організації часто проходили якраз у квартирі Аітова, а його слово було одним з вирішуючих. Навіть люди, на кшталт Марка Мендельсона і князя Володимира В’яземського, прислухалися до Аітова. З початком Другої світової війни Аїтов не став тікати з Парижа і ледь за це не розплатився життям. Фашистські війська швидко прознали про його причетність до масонів і те, що відомий лікар був активним борцем із антисемітизмом. Пройшовши концтабори Бухенвальд, Лангештайн, Освенцим і Альдерштадт, Аїтов лише якимось дивом зміг вижити. Після звільнення від колишнього олімпійського чемпіона і статного чоловіка не залишилося й згадки. Екс-регбістові “Расінга” вибили всі зуби і відрізали два пальці, а його вага становила 34 кілограми! Після війни Володимир повернувся в Париж і змінив іслам на православ’я. Аїтов прожив до 84-х років, тобто ще 19 років після звільнення з нацистського полону. Усі ці роки він присвятив себе політичній і лікарській діяльностям, регулярно жертвуючи кошти на благодійність і ще за життя був удостоєний найвищої нагороди Франції – Кавалера ордена Почесного легіону. Володимир Аїтов помер 1963 року і був похований на знаменитому паризькому кладовищі Монпарнас.
Совєти, як і нацисти, хотіли дізнатися про Братерство, бо вони теж вважали масонство загрозою для свого тоталітарного уряду. У Нікітіна А.Л. у творі “Містики, розенкрейцери і тамплієри в Радянській Росії. Дослідження та матеріали.” є наступне: “Московське масонство поповнювало Соловки (1920-1930). У лютому 1928 року в Москві було проведено арешти у справі окультного розенкрейцерського ордену “Емеш Редівіус” на чолі з Вадимом Карловичем Чеховським (1902-1929) та Євгеном Карловичем Тегером (1890). Головним своїм завданням керівники ордену ставили, з одного боку, практичне розв’язання питання про передачу думок на відстані, а з іншого — оволодіння, за допомогою окультних методів, стихійними духами або елементалями. Є.К. Тегер, німець за походженням, ще в юнацькі роки захопився анархізмом і окультним знанням. Після жовтневого перевороту 1917 року він перейшов на бік Радянської влади і навіть працював деякий час як радянський консул в Афганістані. Повернувшись на початку 1920-х років до Москви, Є. К. Тегер організував тут у 1923 році невеликий розенкрейцерський гурток (А. І. Ларіонов, Ф. П. Вєрьовін), який ставив собі за мету оволодіння таємницями середньовічних розенкрейцерів. У 1925 році до гуртка увійшли молодий метеоролог В. К. Чеховський, В. В. Преображенський і низка інших осіб. У Москві, на Малій Луб’янці, буд. 16, члени гуртка орендували невеликий підвал у домкома, де й проводили свої досліди. У лютому 1928 року, як уже зазначалося, В. К. Чеховського і Є. К. Тегера було заарештовано, а разом із ними та сама доля спіткала ще два десятки тісно з ними пов’язаних членів гуртка. Після проведеного ОГПУ розслідування цієї справи керівники спільноти Тегер і Чеховської були відправлені в концтабір на Соловки. Тегера незабаром, утім, перевели через хворобу в Середню Азію, де він і загинув. Чеховського ж у жовтні 1929 року розстріляли за участь у підготовці втечі групи ув’язнених.”
Незважаючи на боротьбу з масонством державних машин майже всіх європейських країн, усіх тиранів сучасності, всупереч переслідуванням та жахливим умовам концентраційних таборів, брати вільні муляри змогли зберегти ланки Братерського Ланцюга та пронести Масонське Світло крізь тотальну темряву Другої Світової війни, зберегти Братерство та продовжити діяльність Ордену в нових поколіннях, своєю мужністю показавши приклад вірності ідеї та залізної волі.
