Бр:. А:. С:.
Ще один штрих до історії масонства мого рідного краю, цього разу згадаємо про слід і в історії міста, корінним мешканцем якого я є. Місто Хмельницький до 1954 року носило назву Проскурів (ще раніше Плоскирів), так що далі в розповіді буде фігурувати саме ця назва – Проскурів. Водночас в цій роботі я хотів би висвітлити історію масонства Подільського краю в комплексі розвитку масонського руху на теренах тогочасної України, тісний зв’язок українських лож із європейськими. Відмітити прогресивність масонського руху України ще 18 сторіччя, як приклад існування жіночих лож – для братів важливість цього факту не вимагає додаткових пояснень. Отже.
Вважається, що першу “майстерню” на теренах України заснував у 1742 р. у волинському селі Вишнівці польський шляхтич. 16 років по тому у Львові запрацювала ложа “Трьох богинь”2. Отже, масонський рух розпочався в Україні лише в середині XVIIIст. — пізніше, ніж у Західній Європі.
Проте є інша цікава версія, хоч і не підтверджена. Гайдамацьке повстання 1668 р. на Правобережнiй Українi породило багато iсторичних легенд, за однiєю з яких лiдер повстання – сотник Iван Гонта (начальник особистої гвардiї графа Потоцького) був членом масонської ложi. Однак пiсля захоплення Уманi саме Гонта очолив страшну рiзню єзуїтiв, католикiв, унiатiв, iудеїв, в якiй загинув бургомiстр Уманi масон Рафал-Деспот Младанович. Коронний гетьман Браницький нiбито домiгся вiд суду за порушення всiх клятв ордену страти Гонти за масонським ритуалом: спочатку порушнику клятви вiдрубували правицю (поклавши праву руку на Бiблiю, масони складають присягу), потiм виривали язик, перерiзували горло, розпорювали живiт i грудну клiтину, пiсля чого виривали серце.
Наприкінці ХVШ — на початку XIX ст. “майстерні” вже функціонували в цілому ряді українських міст: Києві, Одесі, Житомирі, Харкові, Кременчуку, Полтаві, Немирові, Дубно, Львові, Сам борі тощо. Так у Полтаві в 1818 р. Запрацювала ложа “Любов до істини”. У подільському селі Буцьківці тоді ж існувала ложа “Мінерва”, в Кам’янці – ложі “Озирис до пломеніючої зорі” та “Пломеніюча зоря”, підпорядковані петербурзькій “Астреї”. На Волині наприкінці XVIII ст. Запрацювала ложа “Доброчинність і досконала єдність”, у Вінниці – “Трьох братів”, у Кременчуці – “Марс” і “Добрий пастир”. У Києві в 1818 р. Виникла ложа “З’єднані слов’яни”, в Одесі на час працювали “майстерні” “Понт Евксинський” (до неї належали переважно іноземці), “Три царства природи” та “Друзі природи”. На Слобожанщині організацією масонського типу була “Паліцинська академія”, до якої входили прибічники Григорія Сковороди, в тому числі кілька “вільних каменярів”, у Харкові на початку XIX ст. відкрилася філія петербурзької ложі “Вмираючий Сфінкс”. Існував ще ряд таємних організацій, пов’язаних з масонством організаційно та ідейно; їх, мабуть, очолювало засноване на початку 20-х років XIX ст. “Малоросійське таємне товариство”.
Вiйськову ложу «Мiнерва», що iснувала всього пiвроку, у 1774 р., пiд час росiйсько-турецької вiйни в мiстечку Садогура (Садгора – передмiстя Чернiвцiв), очолив господар Садгори барон П. Гартенберг i польськi масони Ф. Комстадiус та I. Штокман, якi обслуговували монетний двiр. Ця ложа залежала вiд польської ложi «Доброчесного Сармата» та росiйського Союзу єлагiнських лож. Наприкiнцi 1774 р. пiсля укладення миру
з Туреччиною, коли Буковина вiдiйшла до Австрiї, а росiйськi вiйська пiшли з Карпат, ложу закрили. Проте у 1775 р. вона вiдновила свою роботу пiд керiвництвом купця Дьоринга, але вже без участi росiйських офiцерiв.
У 1776 р. у Криму (в Олександрiвськiй фортецi) iснувала масонська ложа (яка, можливо, мала назву «Марс») при Кримському корпусi росiйських вiйськ. Саме в цю ложу було посвячено вiдомого росiйського масона та розенкрейцера Iвана Петровича Тургенєва. З 1779 р. похiдна вiйськова ложа «Марс» вiдновлює свою роботу у фортецi Кiнбурн (сучасна Херсонська область). Ця ложа працювала в союзi «Великої Нацiональної ложi»; Майстром Стiльця був командувач армiєю князь М. В. Репнiн. За iншими вiдомостями, в Кiнбурнi працювала ложа «Вiйськовий союз», що пiдпорядковувалася «капiтулу Фенiкс».
У 1785-1786 рр. вiйськова ложа «Марс» працювала в Кременчуку (Кременчук з 1765 р. – центр Новоросiйської губернiї, залишався «столицею» великого краю до 1789 р., у 1784-1789 рр. був «столицею» Катеринославського намiсництва) i пiдпорядковувалася Союзу єлагiнських масонських лож. Майстром Стiльця ложi став генерал П. Мелiссiно (автор окремої лицарської тамплiєрської системи масонства). Тодi ж, у 1785 р., у Кременчуку було органiзовано ложу «Добрий пастор».
Ще одна похiдна вiйськова ложа «Мiнерва» (1784-1792 рр.) органiзована у 1784 р. в мiстечку Немирiв на Подiллi з офiцерiв Української армiї (частина росiйської армiї, що дiяла на «турецькому» фронтi на Подiллi та в Молдавiї), але у 1785 р. ложа та її члени перебазувалися до Кременчука. У 1787 р. туди прибув i вiдомий нiмецький мандрiвник i лiкар А. Меллер, який взяв участь у роботi ложi. Ложа «Мiнерва» працювала у вищих теоретичних розенкрейцерських ступенях. Її творцями були Iван Федорович Бiлоусов (Бiлоусович) та Iван Володимирович Лопухiн (останнiй керував ложею з Москви як начальствующий Директорiї розенкрейцерiв). Iван Федорович Бiлоусов – лицар-розенкрейцер, колезький асесор не тiльки створював масонський рух у Кременчуку – пiд опiкою I. Бiлоусова у 1785 р. утворили ложу в Харковi, яку очолив розенкрейцер М. Дяков.
Майстром Стiльця ложi «Мiнерва» став генерал Олексiй Петрович Фролов-Багреєв. Секретарем ложi був граф Олександр Петрович Тормасов (на той час – полковник, командир кiнного полку, а з 1791 р. – генерал; у 1803-1806 рр. – київський вiйськовий генерал-губернатор, у 1812 р. – командувач Захiдною армiєю, найближчий помiчник М. I. Кутузова; у 1813 р. – тимчасовий головком росiйської армiї; з 1816 р. – граф i московський вiйськовий генерал-губернатор). Першим Наглядачем ложi «Мiнерва» був Iван Замятiн, Секретарем – Федiр Самарiн… Другим Наглядачем ложi був Данило Самойлович (1744-1805 рр., справжнє прiзвище – Сущинський), який народився в сiм’ї сiльського українського священика. Данило Самойлович широко вiдомий як основоположник епiдемiологiї у Росiйськiй iмперiї, доктор медицини та член дванадцяти академiй.
У кременчуцькiй ложi «Мiнерва» у 1786 р. перебував ще один iз майбутнiх «великих» – Вiктор Павлович Кочубей (1768-1834 рр.), племiнник А. Безбородька, масон (очевидно, розенкрейцер) з 1785 р., учень М. Новикова. Вiктор Кочубей (тодi ще пiдпоручик, ад’ютант Г. Потьомкiна) на той час ще й не мрiяв про гучну славу дипломата. У 1787-1791 рр. вiн навчався в Англiї, Францiї, Швейцарiї, пiсля чого його призначили головою росiйського посольства у Стамбулi. Пiд керiвництвом масонського «гуру» i фiлософа Семена Гамалiї, В. Кочубей працював у теоретичних градусах масонства, в орденi розенкрейцерiв, у масонськiй ложi «Гарпократа» у Петербурзi. Пiзнiше вiн дослужився до вiце-канцлера iмперiї, дiйсного таємного радника, титула графа. У 1797 р. Кочубей подав Павлу Першому записку, в якiй вказав на недолiки облаштування пiвденних околиць Росiї, що викликало його немилiсть i вiддалення (у 1799 р. його звiльнили iз служби i вiн змушений був виїхати до свого полтавського маєтку Диканька).
В Харковi масонська шотландська ложа «Щиросердя» працювала з 1782 р. (можливо роботи її продовжувалися до 1790 р.). Ця ложа перебувала пiд керiвництвом московської ложi шотландської системи «Трьох знамен», в якiй Майстром Стiльця був вiдомий розенкрейцер Iван Шварц. Можливо, на основi цiєї московської ложi у 1785 р. в Харковi було створено ще одну розенкрейцерiвську ложу теоретичного градуса (скорiше за все пiд тiєю самою назвою «Щиросердя»).
Серед масонiв харкiвських лож вiдомi Майстер Стiльця дворянин Микола Олексiйович Дяков i його брати – гвардiйськi офiцери Петро та Семен (сини обер-прокурора Сенату).
До харкiвської ложi «Помираючий сфiнкс» «другого перiоду» (1817-1822 рр.) належало 25-30 братiв. Серед них письменники А. Погорельський, М. С. Власов i П. Гулак-Артемовський, професор А. Дудрович. Єпiскоп Слободсько-Український i Xаркiвський Павло (Павло Сабатовський, 1817-1826 рр.) пiдтримував починання масонiв i керував харкiвським вiддiленням Бiблiйського товариства.
У 1747 р. у Львовi була заснована перша масонська ложа – ложа «Трьох Богинь» (працювала в перших чотирьох ступенях посвяти). Створив її француз-масон – «лицар Сходу» Франц Лонггампс iз сiм’ї французьких гугенотiв, банкiр i пiдприємець. Проiснувала ложа лише кiлька мiсяцiв i закрилася на вимогу мiсцевої католицької iєрархiї. Справа в тому, що раптова смерть зберiгача печатки ложi Лероя призвела до того, що протоколи робiт ложi «Трьох Богинь» потрапили до рук католицьких священикiв, якi ненавидiли «масонську єресь».
У 1767 р. Ф. Лонггампс (член мiського самоуправлiння Львова) створює у Львовi нову ложу «Трьох бiлих орлiв», що проiснувала п’ятнадцять рокiв (1767-1782 рр.). Ложа залежала вiд графа Августа Мошинського, який створив у Варшавi систему шотландських масонських лож i шотландського масонського капiтулу. На першому етапi iснування ложi «братами» ложi були приблизно 12 банкiрiв, купцiв i промисловцiв з нiмецьких земель, Францiї, Iталiї, Швейцарiї…
У 1782 р. у Львовi з’являється нова масонська ложа «австрiйського толку» «Фенiкс до круглого Столу» на чолi з Майстром Стiльця губернським радником австрiйцем Л. Цунгером. Вiденськi масонськi Великi офiцери обiцяли цiй ложi статус Провiнцiйної ложi-матерi Галичини, але не змогли виконати свої обiцянки.
У 1780 р. польськi масони одержали патент вiд Великого Сходу Францiї на створення пiд своїм керiвництвом масонського об’єднання в Галичинi. Через п’ять рокiв ложа «Досконалої рiвностi» створила самостiйну та незалежну вiд австрiйських масонiв масонську структуру Нацiональний Схiд королiвства Галичини та Володимирiї.
На початку 1785 р. викладачi Львiвського унiверситету – прихильники «реформаторського масонства», яким не iмпонувала консервативна масонська традицiя, вийшли з ложi «Фенiкс до круглого Столу» i заснували особливу унiверситетську ложу «Щиросердної людини», яку очолили шанованi масони: Iгнацiй-Аврелiй Фесслер (нещодавнiй монах капуцин), I. Мартинович (нещодавнiй монах францисканець) i Е. Кортум (губернський радник). Ложу «Щиросердної людини» планувалося створити як «материнську ложу» (замiсть «Фенiксу») iз статусом Провiнцiйної ложi для створення нової системи масонських реформаторських лож у рiзних регiонах Австрiйської iмперiї.
На зборах масонiв Львова рiзновекторнi ложi й об’єднання так i не змогли створити єдиного масонського угруповання для Галичини, що зумовило припинення легальної дiяльностi львiвських лож iз сiчня 1786 р. У подальшому лише ложа «Щиросердної людини» не особливо приховувала свою дiяльнiсть у Львовi та у Львiвському унiверситетi. Так, масон Е. Кортум видав у Львовi книгу «Масонськi промови, що були проголошенi не в масонському стилi».
На початку 90-х рокiв XVIII ст. в Австрiйськiй iмперiї заборонена участь вiйськових i державних службовцiв у масонствi, а у 1795 р. iмператор Франц I взагалi заборонив масонство (у зв’язку з опозицiйною дiяльнiстю масонiв Угорщини) на всiй територiї Австрiйської iмперiї. З 1788 р. роботи ложi «Щиросердної людини» у Львовi проходили нерегулярно, а на початку 90-х рокiв взагалi припинилися.
Лише у 1812 р. в Галичинi спостерiгається «вихiд у свiт» таємних масонських груп, якi перебували у глибокому пiдпiллi.
Так, у Львовi був органiзований жiночий масонський клуб. Вiдомо, що львiвськими масонами того часу були: секретар мiського апеляцiйного суду Лукевич, Iван Хвалибог, професор Микола Скородинський, директор греко-католицької семiнарiї Михайло Щавницький…
Найколоритнiшою фiгурою масонського Львова 80-х рокiв XVIII ст. був Iгнацiй (Iноцент)-Аврелiй Фесслер (1756-1839 рр.), який народився в Угорщинi в католицькiй ельзаськiй сiм’ї вахмiстра (в антимасонськiй лiтературi його невиправдано зараховують до євреїв). Покинувши католицький орден капуцинiв i вiдмовившись вiд сану католицького священика, Фесслер стає масоном в однiй iз лож Вiдня. Польський дворянин Корзицький посвячує його в вищi ступенi шведської системи з правом самостiйно вiдкривати та закривати учнiвськi масонськi ложi. Опинившись у Львовi, Фесслер стає масоном ложi «Фенiкс до Круглого Столу» шведської системи Суворого нагляду. Фесслера запросили на посаду професора схiдних мов, герменевтики та теологiї до Львiвського унiверситету, який на той час мав вiдкритися. У Львовi Фесслер мав особисту аудiєнцiю з iмператором Йосипом II, на якiй Фесслер переконує монарха призначити ректором Львiвської греко-католицької семiнарiї А. Ангеловича.
Саме у Львовi Фесслер почав розробляти новий масонський ритуал, який назвали ритуалом Фесслера або Берлiнським ритуалом. У ньому було три символiчнi ступеня (учень теософа, пiдмайстер теософа, майстер-теософ) i шiсть вищих ступенiв (Святої Святих, Захисник, Прославлений, Iстинно Просвiчений, Патрiот, Довершений). У подальшому цей ритуал деякий час використовували у Великiй Ложi Нiмеччини.
Фесслер написав десятки художнiх творiв, дiалогiв, книг з iсторiї. У 1788 р. прем’єра п’єси Фесслера «Сiдней» викликала не лише судовий позов до автора з боку єзуїтiв, а й гнiв iмператора Австрiї Йосипа II. Фесслер змушений був виїхати за межi Австрiйської iмперiї в Силезiю, де очолив парамасонський «Союз Евергетiв (благодiйникiв)». Згодом, оселившись у Прусiї, Фесслер переходить у лютеранство та створює мiстичний орден «Товариство друзiв гуманностi» – орден «наукових» масонiв, а також стає почесним членом берлiнської ложi «Королевський Йорк до Дружби». У 1796-1802 рр. його обирають Майстром Стiльця цiєї ложi. У той самий час Фесслер зближується з фiлософом Фiхте i залучає його до роботи над реформою масонського руху.
Коли у 1802 р. в ложi «Королiвський Йорк до Дружби» намiтився розкол, Фесслер покинув цю ложу.
Ще працюючи у Львiвському унiверситетi, Фесслер пiдбирає здiбних студентiв для подальшого масонського подвижництва та мiсiонерства. Вiн виховав плеяду масонських просвiтителей з австрiйських пiдданих: iз закарпатських українцiв – I. Орлай, П. Лодiй, В. Кукольник, а також угорець М. Балудянський. Всi цi учнi Фесслера залишили Австрiйську iмперiю та оселилися у Росiйськiй iмперiї, де зробили собi гучне iм’я на теренi науки й освiти.
З 1809 р. Фесслер був почесним членом ряду масонських лож у Петербурзi: «Об’єднаних Друзiв», Великої Ложi «Астрея», разом з П. Лодiєм вiн входив до ложi «Петра до Iстини», разом з I. Орлаєм – до ложi «Олександра Доброчинностi до коронованого Пелiкана». П. Лодiя прийняли до ложi «Олександра тройственного Спасiння» в Москвi у 1817 р. Фесслер заснував у Петербурзi свою масонську ложу «Полярна Зiрка», куди ввiйшли М. Балудянський, В. Кукольник. П. Лодiй, I. Орлай, М. Сперанський, М. Магницький. У Петербурзi фесслерiвська ложа «землякiв» перетворилася на гурток просвiтителiв, який мав на метi «емансипацiю росiйського суспiльства».
У Полтавi у квiтнi 1818 р. була вiдкрита ложа «Любов до iстини» Союзу «Астрея» (староанглiйської шотландської системи) пiд № 18. Масонськi роботи цiєї ложi проводилися росiйською мовою. Емблемою ложi був трикутник, в який вписане всевидюче око: пiд його променями в облямуваннi циркуля та косинця зображене пломенiюче серце (алхiмiчна емблема «пломенiюче серце» означала реторту з вогнем, який звiдти виривається, – трансмутацiю). Ложа була заснована 40-рiчним помiщиком Михайлом Миколайовичем Новиковим (його батько – двоюрiдний брат масонського лiдера та просвiтителя Миколи Iвановича Новикова), який служив у 1816-1820 рр. у Полтавi начальником канцелярiї Малоросiйського генерал-губернатора Миколи Григоровича Репнiна. Оратором (вiтiєю) полтавської ложi був автор «Наталки Полтавки» й «Енеїди», творець української лiтературної мови та лiтетарури, засновник української драматургiї, член полтавської фiлiї Бiблiйського товариства Iван Петрович Котляревський. I. Котляревський (у юнацтвi шляхтич Котляревський володiв двома сiм’ями крiпосних, яких вiн вiдпустив на волю) ще у 1808 р., коли вийшов у вiдставку в чинi капiтана, працював наглядачем Полтавського будинку виховання бiдних дворян. Загальноросiйську вiдомiсть принесли I. Котляревському видання у 1798 р. «Енеїди» (неповний варiант) i написання у 1819 р. п’єс «Наталка Полтавка» i «Москаль-чарiвник».
Членом ложi був вiдомий драматург i поет Василь Васильович Капнiст.
У березнi 1818 р. в Києвi заснована (скорiше легалiзована як союзна в «Астреї«) масонська ложа «Об’єднаних слов’ян» № 17 у керованому з Петербурга Союзi «Астрея». Незважаючи на те, що ложа перебувала в Союзi «Астрея», вона працювала за системою Великого Сходу Польщi (виправлена шотландська система) росiйською та французькою мовами. Емблемою ложi був трикутник, увiнчаний короною. У трикутник вписанi двi руки, поєднанi в особливому масонському рукостисканнi, що означало братерський союз – ланцюг масонiв, що охоплює весь свiт. Руки зображенi в лицарських латах i стискали спис. На емблемi був напис «AUX SLAVES REUNIS / DEO CAESARI ET FRATRIBUS». Ще однiєю емблемою ложi був хрест, на якому польською мовою написано: «jеdnоsc slowianska». Ложа «Об’єднаних слов’ян» мала на метi примирити й об’єднати масонiв, якiналежали до росiйського та польського народiв (слiд зазначити, що третину членiв ложi становили нiмцi та французи, якiжили в Києвi та його околицях). Ложа дотримувалася досить «лiвої«iдеологiї, була пов’язана з «Союзом тамплiєрiв Волинi», з грецькою «Фiлiки Етерiєю», з польським «Патрiотичним товариством». З бунтiвливими греками киян пов’язували етеристи – князь Н. Iспалантi, князь Г. Кантакузiн i грецький боярин I. Мано. Деякi члени ложi згодом увiйшли до Київського таємного товариства, в групу «Нiжинських вiльнодумцiв». Разом iз тим члени товариства цiкавились окультизмом i проводили «магнетичнi сеанси».
У ложi «Об’єднаних слов’ян» налiчувалося 80-100 братiв (це свiдчить про те, що створенню її у 1818 р. передував етап формування в 3-5 рокiв). Число осiб, якi вносили пожертви в київську ложу, доходило до тисячi. Князь Сергiй Волконський згадував: «…менi було запропоновано бути почесним членом цiєї ложi, i я на прийомному засiданнi виголошував промову, в якiй зазначав, якi великi наслiдки витiкатимуть з добровiльної угоди мiж поляками та росiянами скласти одне цiле; моя промова була прийнята iз загальним схваленням».
Серед засновникiв ложi були такi вiдомi люди, як лютеранський пастор Карл Беттигер, пiдполковник Бенедикт Девель, поручик Данiїл Девель, командир Бобруйського артилерiйського гарнiзону Олександр Девель i генерал-лейтенант Леонтiй Васильович Дубельт (представник ложi в Союзi «Астрея»). Л. Дубельт брав участь у вiйнах проти Туреччини та Наполеона, командував полком, був вiдомий як республiканець. Пiсля 14 грудня 1825 р. вiн чекав арешту, але арешти його оминули. У 1830 р. Дубельт поступив у корпус жандармiв i через п’ять рокiв був призначений начальником його штабу, а у 1839 р. – начальником III вiддiлення Особистої Його Iмператорської Величностi канцелярiї.
У ложi були широко представленi командири вiйськових частин, розквартированi на Київщинi: генерал-майор П. С. Пущин, генерал-майор київського гарнiзону Д. Бегiчев (Бегiч), генерал-майор, начальник штабу корпусу М. Орлов, генерал-майор Г. Ремi, полковники граф М. Гудович, князь А. Трубецькой, барон Л. Пiнабель, П. Любинський, А. Ренальєр, пiдполковник князь Г. Кантакузiн, ад’ютант генерала Раєвського князь Н. Iспалантi, ад’ютант генерала Волконського князь А. Лобанов-Ростовський…
Нарiвнi з генералами, полковниками в ложi збирались i молодшi офiцери – майори, ротмiстри, штабс-капiтани, поручики, навiть прапорщики.
Ложа «Об’єднаних слов’ян» була привабливою i для чиновникiв – як мiсцевих київських, так i заїжджих. У нiй працювали або «гостювали» сквирський полiцмейстер фон К.-Г. Клостерманн, директор училищ Кивської губернiї Г. Петров… У Києвi, який тодi був далеко не мегаполiсом iмперiї, була на диво велика кiлькiсть адвокатiв серед «Об’єднаних слов’ян» i невелика (вiсiм братiв) присутнiсть купцiв.
Духовну мiсiю несли в ложi «iноземнi богослови»: I.-Ф. фон Фольборт – доктор богослов’я, лютеранський пастор i один iз директорiв комiтету Бiблiйського товариства, пастор Карл Беттигер, богослов I. Розенштраух. Цiлком можливо, що до ложi були посвяченi i православнi iєрархи, але вони себе не афiшували, а пiдтримували «масонський ланцюг» через Бiблiйське товариство або через iсторика, письменника та викладача географiї й iсторiї в Київськiй духовнiй семiнарiї Максима Берлинського, який завiдував першою Київською гiмназiєю.
Представники освiти, науки та мистецтва – «володарi дум», як i в будь-якiй iншiй ложi iмперiї, були представленi i в київськiй ложi: доктор фiлософiї Дерптського унiверситету I. Гацаман (Гаусманн), професор К. Шепелинський (Шапелинський), учитель вищої математики в Київськiй гiмназiї П. Аврамов, А. Бофiс (учитель i власник пансiону в Києвi, де дiти масонiв – «луфтони» – виховувалися за рахунок лож), дев’ять учителiв київської гiмназiї i домашнiх учителiв, три музиканти, два художника… Як i в будь-якiй iншiй ложi, в ложi «Об’єднаних слов’ян» були свої медики: доктор медицини Ф. Гейнч (Гiнч) (засновник житомирської ложi) та ще шiсть докторiв.
Найбiльша кiлькiсть братiв київської ложi представляла мiсцеву польську аристократiю та середнє шляхетство. Оратором, а потiм Майстром Стiльця i, нарештi, почесним членом ложi був польський аристократ, який народився в Київськiй губернiї, граф Густав-Генрiх-Атаназi-Нарцис Олiзар (1798-1868 рр.). Олiзар – вiдомий польський поет, член польського «Патрiотичного товариства» i численних загальноросiйських i польських масонських лож. Як Київський губернський маршалок, Олiзар закликав дворян Київської губернiї звiльнити крiпосних, зарахувати їх до державних селян, але лише двоє помiщикiв пiдтримали цю пропозицiю (польський масон Станiслав Потоцький i помiщик Василькiвського повiту Проскура, який заявив, що робота масонiв повинна починатися iз звiльнення особистих крiпосних). У 1826 р., пiсля повстання декабристiв, слiдчий комiтет занiс iм’я Густава Олiзара до списку осiб, яких необхiдно негайно заарештувати i пiд стражею привезти до Петербурга. Проте пiсля арешту Олiзара новий iмператор Микола Перший пiдписав наказ про його звiльнення. Олiзар був «депортований» у Київську губернiю пiд полiцейський нагляд… У листопадi 1830 р., пiд час польського повстання, Олiзара знову заарештували у зв’язку з тим, що його старший брат взяв участь у повстаннi.
У ложi бував блискучий лiтератор i аристократ граф Адам Ржевуський – колишнiй польський сенатор, кастелян, дипломат, а з 1817 р. – росiйський сенатор 3-го департаменту, таємний радник. Опозицiйнiстю до режиму славилися масони, якi «гостювали» в ложi, – граф Олександр Ходкевич (учасник повстання Костюшка, командир польського полку в Наполеонiвськiй армiї, у 1818 р. – генерал i сенатор Царства Польського) i Францишек Маєвський (капiтан уланського полку Царства Польського, Великий магiстр ордену «Союз тамплiєрiв Волинi»).
Розквiт масонства в Речi Посполитiй припадає на царювання Станiслава-Августа Понятовського – масона 7-го ступеня лицаря-розенкрейцера варшавської та нiмецької лож «Пiд трьома шлемами» – фiлiї Великої Ложi Прусiї. У цiй ложi перебував не лише коронний гетьман Речi Посполитої Казимир Браницький, а й багато придворних сановникiв, найвидатнiшi державнi дiячi. Серед масонiв Речi Посполитої були сеймовi посли (Матушевич, Немцевич, Солтик, Линовський, князь Казимир Сапега, князь Адам Чарторийський), видатнi полiтичнi дiячi… Секретар сейму Ян Лущевський виконував одночасно обов’язки секретаря Великого Сходу Польщi.
У 1781 р. першим Великим Майстром Об’єднаних лож польської Корони та Литви (Голова масонської директорiї) став Iгнацiй Потоцький – Великий маршал князiвства Литовського. Вiн реорганiзував польське масонство, в результатi чого було вiдкрито польський «Великий Схiд» (1784 р.), коли ложi затвердили конвенцiю, домоглися визнання вiд зарубiжних масонських орденiв їх незалежностi. До складу оновленого польського «Великого Сходу» входило 13 об’єднаних (провiнцiйних) лож, у тому числi дубненська ложа «Цiлковитої таємницi», вiдкрита в невеликому волинському мiстечку Дубно. З 1784 р. ложа «Цiлковитої таємницi» стає Провiнцiйною святоiванiвською Волинською Ложею. Пiд її керiвництвом працювало 5-7 лож масонської провiнцiї, куди входили воєводства Київське, Волинське, Брацлавське, Подiльське.
Кiлькiсть братiв ложi «Цiлковитої таємницi» доходила до пiвсотнi, при цьому брати ложi були в основному масонськими майстрами.
Засновником ложi та Майстром Стiльця у 1786 р. став князь Михайло Любомирський. Йому допомагали генерал-лейтенант Ю. Любомирський (2-й наглядач), А. Пржичиховський (оратор), Б. Ерверхард (представник ложi у Великому Сходi Польщi). Лише у провiнцiйному Дубно iснувало 4 ложi: символiчна ложа перших ступенiв масонства «Цiлковитої таємницi», капiтулярна ложа вищих ступенiв «Цiлковитої таємницi», жiноча ложа, ложа «Добропорядного поляка».
Багато майстрiв iз провiнцiйної ложi стали майстрами ложi «Добродiйний поляк» (С. Грановський – Майстер Стiльця, Ф. Жулковський – 1-й Наглядач). У 1786 р. провiнцiйна ложа «Цiлковитої таємницi» заснувала ложу «Добродiйна та довершена єднiсть».
Незважаючи на те, що таємна й елiтарна масонська ложа ймовiрно iснувала в Центральнiй Українi з 40-х рокiв XVIII ст., першою зафiксованою ложею Центральної України стала «вiйськова» немирiвська та київська ложа «Безсмертя», заснована росiйськими офiцерами пiд егiдою варшавської ложi «Катерини пiд Пiвнiчною Зiркою». Ложа iснувала до 1789 р. Вона була заснована впiдпорядкуваннi «Великого Сходу Польщi», але потiм працювала в п’яти перших ступенях у Союзi єлагiнських лож «Мовчазностi» (що вiдродився у 1786 р.). Ця ложа сформувалася ще в Немировi у 1784 р. i продовжила свої роботи в Києвi у 1785-1787 рр. У серединi 1787 р., пiсля того, як Християн Мiллер звернувся до I. Єлагiна з пропозицiєю про вiдкриття ложi «Безсмертя» у Петербурзi, цю ложу було перенесено з Києва до Петербурга.
У 1788 р. в Києвi виникла ще одна масонська ложа «Три колони», що можливо iснувала не до 1789 р., як зазначається в деяких книгах, а до 1794 р. Ложа належала до реформаторської системи нiмецького еклектичного Союзу масонських лож. Очолив її губернський лiкар Йоганн-Георг-Генрiх (Єгор Єгорович) Еллiзен – доктор медицини, вiдомий у тi часи цiлитель-екстрасенс, який стверджував, що мав «другий зiр». Еллiзен виїхав з Києва до Петербурга у 1789 р., увiйшов до масонської ложi Фесслера i став у столицi одним iз лiдерiв ордену масонiв.
Ложа «Розсiяного мороку – Схiд Житомирський» iснувала в провiнцiйному Житомирi у 1786-1793 рр. Роботи в ложi вели польською та французькою мовами. Заснував цю ложу доктор фiлософiї, медик-хiрург (карантинний лiкар української провiнцiї), ополячений нiмець Франц (Францишек)-Кароль Гейнч (Гiнч), який володiв селом Гiнчiвка. Франц-Кароль Гейнч був володарем найвищого сьомого ступеня розенкрейцера в польському масонствi. Ця ложа одержала патент вiд Провiнцiйної ложi «Цiлковитої таємницi» в Союзi Великого Сходу Польщi та пiдтримувала зв’язок з єлагiнськими росiйськими ложами. Членом ложi був голова департаменту Волинського трибуналу I. Понiнський. Можливо це був той самий Понiнський, який у 1784 р. заснував ложi «Марса» в Полонному та «Мiнерви» у Зв’ягiлi.
У Житомирi в серединi 80-х рокiв XVIII ст. iснувала жiноча адаптована ложа «Розсiяного мороку». Житомирськi ложi «Розсiяного мороку» припинили свої роботи пiсля приєднання до Росiйської iмперiї земель Правобережної України. Проте через 20 рокiв у Житомирi знову вiдродилася чоловiча ложа «Розсiяного мороку» (1814-1826 рр.).
У Феодосiї з травня 1812 р. французькою та росiйською мовами працювала ложа «Йордан» (можливо з 1811 р.), заснована членами петербурзької ложi «Палестина», яка спочатку входила до Союзу Провiнцiйної ложi «Володимира до порядку», а потiм до Союзу «Астрея» пiд № 7. З 1812 р. ложа «Йордан» працювала за французькою системою, у 1817-1818 рр. – за системою Великого Сходу Францiї, у 1818-1819 рр. – за шведською системою. Ложа «Йордан» мала емблему у виглядi трикутника-дельти, в якому зображено «рiку Йордан», а над нею височiв хрест. У числi братiв ложi, яких налiчувалося близько 80 осiб (чверть з них не жила у Феодосiї й участь їх у ложi була формальною), у тому числi граф А. Ланжерон (Новоросiйський генерал-губернатор, який не часто бував у Феодосiї), граф С. Браневський (засновник ложi, градоначальник Феодосiї, дослiдник Криму), князь С. Волконський, Ф. Лагорiо (вiце-консул обох Сицилiй), I. Хотяiнцев (генерал-лейтенант, сенатор)
Пiд час правлiння де Рiшельє в Одесi дiяла таємна масонська ложа, але як вона називалася (ложа «Любителiв лiтератури»? «Нептун»? «Три царства Природи» (як стверджував П. Борисов на допитi)? «Друзi Природи» або «Понт Евксинський»?) невiдомо. Iснують уривчастi вiдомостi, що в Одесi з 1803 р. чи з 1810 р. iснувала законспiрована масонська ложа – фiлiя ложi «Нептун» (у 1803 р. у Москвi стараннями розенкрейцерiв засновується таємна ложа «Нептун» пiд головуванням сенатора П. I. Голенищева-Кутузова). Ще одна таємна ложа для вiйськових морякiв «Нептун» з XVIII ст. дiяла в Кронштадтi. Брати лож «Нептун», на вiдмiну вiд бiльшостi масонських лож, «посилено» займались алхiмiєю, хiромантiєю й езотеризмом. Iснують згадування про те, що у 1817-1822 рр. в Одесi працюють масонськi ложi «Три царства природи», «Друзi Природи», «Понт Евксинський», «Ложа французької й iталiйської лiтератури». Про ложу «Друзi Природи» та «Ложу французької й iталiйської лiтератури» ми майже нiчого не знаємо. Можливо «Три царства Природи» i «Друзi Природи» – двi рiзних назви однiєї ложi. Пiд час допиту декабриста-масона П. I. Борисова з’ясувалося, що вiн вступав до одеської ложi «Друзi Природи» за iнiцiативи одеського купця-француза Ольвiєра.
У листопадi 1817 р. вiдкривається ложа «Понт Евксинський» («du Pont Euxin») – одна з масонських лож шотландського обряду Дев’ятої великої росiйської масонської провiнцiї – «Великої Провiнцiйної Ложi Росiї«.
Достойним Майстром (керiвником) ложi «Понт Евксинський» став де Ланжерон, який був також членом декiлькох петербурзьких лож i феодосiйської ложi «Йордан».
Масонськi роботи в ложi «Понт Евксинський» велися французькою, нiмецькою, iталiйською, росiйською мовами. Ложа «Понт Евксинський» була однiєю з найчисленнiших лож Росiйської iмперiї, в нiй налiчувалося близько 180 «братiв», а з урахуванням гостей-масонiв з iнших лож, якi вiдвiдували ложу, – близько 280 братiв.
У 1818 р. вiдбулося лише формальне вiдкриття великої за чисельнiстю ложi-»матрицi» «Понт Евксинський», на базi якої можна було вiдкрити вiдразу 7-8 лож.
Ложа вищих ступенiв (градусiв) шотландського масонства «Три царства Природи» почала створюватися в Одесi у 1815 р., а офiцiйно була вiдкрита 6 листопада 1818 р. як ложа у структурi Великої Провiнцiйної Ложi Росiї. В ложi «Три царства Природи» збиралися масони «з великим стажем», починаючи з 4-го градуса посвяти. Цiєю ложею також керував масон з 25-рiчним стажем i розенкрейцер граф де Ланжерон (у документах якого зазначалося, що у нього сьомий градус масонства).
Сьомий масонський градус в ложi «Три царства Природи» був i у Адольфа Шале – вiце-консула Францiї в Одесi, якого прийняли до масонства у 1808 р. в Женевi. Шале був членом петербурзької ложi «Єлизавета до доброчесностi» та Великої Директорiйної Провiнцiйної Ложi Вищого правлiння. Адольф Шалле був Намiсним (Достойним) Майстром ложi «Понт Евксинський» пiсля де Ланжерона. Цiкаво, що Шале у 1822 р. (рiк заборони масонства в Росiйськiй iмперiї) вiдмовився дати представникам влади офiцiйну пiдписку про свiй повний розрив з масонством, незважаючи на наполегливу вимогу одеського полiцмейстера. Шале тодi заявив, що належить до iснуючої у Францiї масонської ложi та перебуває на французькiй службi, тому може давати «пiдписки» лише з дозволу французького посланця в Росiї. Адольф Шале поїхав з Одеси лише у 1838 р. i, можливо, продовжував свою дiяльнiсть лiдера масонiв Одеси вже в «масонському пiдпiллi».
У ложi «Три царства Природи» перебували Степан Телесницький, Гiльмо Гельмерсен (аташе мiнiстерства iноземних справ, титулярний радник, а у 1821-1822 рр. – мiський полiцмейстер Одеси), полковник, командир Одеського пiхотного полку Ренальєр фон Дрентельн.
За Ланжерона на замовлення одеської масонської ложi для братiв-масонiв був таємно виготовлений круглий мiдний жетон iз зображенням емблеми ложi в обрамленнi вiнка з листя акацiї та лавра. На зворотному боцi медалi французькою мовою написано, що ложа «Понт Евксин» заснована Великою Провiнцiйною Ложею у 1817 р.
Будинок в Хмельницькому, на вулиці Проскурівського підпілля (раніше — Аптекарська, згодом — Котовського) в районі перехрестя з Соборною, на місці якого нині збудовано споруду «Кредо-банку» (вулиця Проскурівського Підпілля, 81/1), знесли наприкінці 1990-тих. Останнім поколінням хмельничан стародавній будинок був відомий, як одне з приміщень станції швидкої допомоги. Проте будинок має більш давню історію — його наприкінці ХІХ століття побудував один із найбагатших проскурівських купців Давид Ніренберг. Він був гласним міської думи, мав великі вантажні склади, володів декількома будинками в місті, серед яких — будинок відділення Південно-Російського банку (нині — обласний художній музей).
На початку ХХ століття Ніренберг до свого будинку на Аптекарській прибудував дивне приміщення без вікон, зовні схоже на невеличку вежу. Мало хто з проскурівчан здогадувався, для якої мети купець збудував таку незвичну прибудову. Містом вперто поповзли чутки, що в будинку купця збирається якесь таємне товариство… Проскурівчани мали рацію.
Є відомості, що Ніренберг вступив до однієї з масонських лож, до якої, незабаром, приєдналися ще декілька представників проскурівської еліти.
Про подільських масонів, на жаль, збереглося обмаль свідчень і архівних матеріалів. Але все-таки, деякі дані знайти вдалося. Так, трапляються відомості про існування ложі «Мінерва» в містечку Буцнівці (нині село Буцні Летичівського р-ну). У 1816-1821 роках у містечку Буцьківці Летичівського повіту Подільської губернії, що належало поміщику Островському, існувала масонська ложа «Мінерва», яка, можливо, мала стосунок (була дочірньою ложею) до ложі «Осіріс до полум’яної зорі», хоча є деякі свідчення про те, що ця ложа не підпорядковувалася жодному з масонських союзів. Ложа засідала в будинку Християна Дордета, майстра стільця, полковника, колезького радника та великого поміщика.
Християн Дордет був 1820 року ще й членом петербурзької Великої провінційної ложі «Володимира до порядку» шведської системи і членом кам’янець-подільської ложі «Осіріс до полум’яної зорі» (почесний член цієї ложі з 1820 року). В ложі Християна Дордета налічувалося близько 20 осіб, зокрема його брат Олександр Дордет.
Несподівано в процесі написання роботи надійшла інформація про Ложу, що збиралась в маєтку Дембіцького, ба навіть світлини будинку, в оздобленні якого недвозначно прослідковується масонська символіка, але це питання потребує окремого вивчення та можливо стане основою окремої роботи.
Трішки зупинимося власне на Кам’янці-Подільському.
Шлях європейського масонства до Кам’янця лежав через Стамбул, а згодом став тісно пов’язаним із Варшавою і Санкт-Петербургом. Носіями масонських ідей в місті стали Юзеф Мікоша і Станіслав Пільштин, які впродовж кількох десятків років визначали шляхи розвитку організації, її ідеї та символіку.
Також у цей час у складі петербурзького масонського союзу «Астрея» діяла в Кам’янці-Подільському ложа «Осіріс до полум’яної зорі» (1818-1822 роки) – велика за кількістю братів (до 170 осіб), до якої входили військові та державні службовці, купці та фабриканти, освітяни. Відомо, що вона проводила свої засідання на вулиці Довгій, у будинку № 69, який належав пану Пілстину, драгоману Речі Посполитої. Ложа «Озиріс» була відкрита 26 грудня 1818 року, розміщалася в будинку лікаря-масона Димера та Павла Соболевського, потім – у будинку масона Батасановича, а згодом – у будинку масона Пилстіна (колишнього перекладача Речі Посполитої). На засіданнях ложі роботи велися польською, російською та французькою мовами.Ложа «Осіріс до полум’яної зорі» мала оригінальну емблему, на якій зображено шестикінечну зірку, в променях якої літери «ОSIRIS» увінчані короною (замість корони іноді зображувалися перехрещені молоток і лопатка), всередині шестикінечної зірки зображувалася ще одна шестикінечна зірка, що полум’яніла.
Важливим питанням масонського середовища були різноманітні символи, знаки та ритуали. Починаючи від назви ложі до форми проведення зібрань – усе було огорнуто символізмом і таємничістю. При цьому, в масонській філософії широко використовувалися образи єгипетської міфології. Назва кам’янецької ложі «Оcіріс до полум’яної зорі» включає два символи – Осіріс і Полум’яна Зірка. У масонстві Оcіріс шанувався як один з найдавніших будівельників, а також як символ реінкарнації. Оcіріс означав «першопричину кожної справи». Полум’яна зірка – символ світла і божественного керівництва людською подорожжю по життю.
Ложа «Осіріс до полум’яної зорі» («Osiris pod Gwiazdą Płomieniejąca», «Озириса к пламе неющей звезде», «d’Osiris a l’Étoile flamboyante») була офіційно заявлена 18 жовтня 1818 року та відкрита 26 грудня 1818 року у виправленій шотландській системі. Ложа була пов’язана з польським «Патріотичним товариством» і демократичним гуртком Раєвського.
Знак ложі «Осіріс до полум’яної зорі»Венераблем (майстром стільця – керівником ложі) у 1820-1821 роках був лікар-інспектор, доктор медицини Францишек Димер, помічником його – лікар Ян Чайковський, секретарем – Ігнатій Садовський (віце-регент засідателів трибуналу). Серед засновників ложі були підполковник К.Клінгенберг (на жаль, Віктор Савченко для цього на низки інших діячів указує тільки ініціал імені), доктор медицини X.Симсен, поручик Н. Ушаков, лікар-аптекар Карл Фаренгольц, у числі інших членів були військові, юристи, землевласники та ін… Робочими мовами товариства були французька, польська, російська. Разом з тим, постає питання хто і коли заснував цю ложу. О. Прусевич вказує, що засновником ложі був Юзеф Мікоша (Prusiewicz, 1915, с. 117). Інше джерело також називає його засновником і президентом ложі у 1818-1819 рр. (Małachowski-Łempicki, 1929,с.92). Юзеф Мікоша брав активну участь у масонській діяльності. У 1784 р. він створив в Константинополі масонську ложу «Візантійський Світанок» (Jutrzenka Bizantyjska), що належала до ложі «Великого Сходу Польської Нації» (Wielkiego Wschodu Narodowego Polskiego). До складу ложі в Стамбулі увійшов учень школи східних мов Піхельштайн (Пільштин), драгоман Речі Посполитої (Krowicki, 2011, с. 38).
Говорячи про масонство, слід зазначити, що король Станіслав Август Понятовський був масоном, прийнятим у 1777 р. до «Ложі під трьома шоломами» («Loży Pod Trzema Hełmami») і отримав найвищу сьому ступінь польського масонства. Можливо, ці обставини також вплинули на долю Юзефа Мікоша та на роль, яку він відіграв, перебуваючи у Константинополі, космополітичному місті, що розкинулося між Сходом та Заходом, де існували різні інтереси, різні ідеологічні та політичні установки, а також місцева польська громада. Загалом, на рубежі ХVІІІ – ХІХ ст., масонство перероджується із регіонального рівня до національного і навіть державного. Підтвердженням цього є належність до масонства польського короля Станіслава Августа Понятовського, прихильне ставлення, в перші роки правління, російського імператора Олександра І.
З приходом до влади Олександра I була дозволена діяльність масонських лож, проте уряд прагнув поставити їх під свій нагляд і використати у своїх інтересах. Польські масони, які наприкінці ХVІІІ ст. на честь «освіченої цариці» одну із своїх лож навіть назвали ложею «Катерини під Північною зіркою», потім оточили ореолом Наполеона «посланого Провидінням для звільнення польського народу», а після падіння Наполеона стали сподіватися на нового російського імператора Олександра І, який виявив знаки уваги Т. Костюшку, товаришував із князем Адамом Чарторийським і репрезентував себе «не переможцем, а другом поляків» (Масонство в его прошлом, 1991, с. 237). Російські масони, діючи спільно із урядом, роблять спроби підпорядкувати своїм структурам усі масон-ські ложі, що знаходять на землях приєднаних в результаті поділів Польщі. Головною визначають петербурзьку ложу Астрея.
Але основним центром тяжіння ложі, звичайно ж, був генерал-лейтенант, Подільський військовий губернатор із керівництвом і цивільною частиною, виконувач обов’язків намісника Бессарабської області Олексій Миколайович Бахметєв (учасник турецької та наполеонівської кампаній у 1807-1815 роках). Генерала вважали героєм і набожною людиною. Йому відірвало ногу ядром у Бородінській битві… Він також був віце-президентом Біблійського товариства у Бессарабії.
В числі масонів були його помічники: поручик І.Звєрєв (ад’ютант генерала Олексія Бахметєва), К. Павликовський (радник губернатора, титулярний радник)…
Опорою російської присутності на Поділлі й основою подільської ложі були чиновники, судейські та військові. Чиновниками та судейськими в «мирському житті» були члени ложі: сенатор Царства Польського граф Л.Платер, поліцмейстер Могилева-Подільського М.Головін, титулярний радник Є.Рейнке, міністерський чиновник Гаммерау фон Генріх Дейбель, голова Подільського губернського суду, повітовий маршалок граф Г.Комарницький, голова Подільського межового суду повітовий маршалок Ф.Сарнецький…
Серед військових членів ложі були генерал-майор Креуз фон Гуальб, генерал-майор Ф.Шуберт, полковник почту імператора Краузе, інженер-полковник Грамберг фон Вільгельм і ще чотирнадцять офіцерів.
Близько третини членів ложі – польські поміщики, «неблагонадійні» щодо імперського патріотизму: князь Захар Абамелік, граф Ржевуський, граф Розвадовський, граф Стадницький, князь Франциск Воронецький, брати Сабинські… Очевидно, ложа повинна була перевиховувати польських патріотів на «патріотів світу», спрямовуючи їх на розв’язання міжконфесійних завдань.
У ложі працювало близько дюжини місцевих «різноплемінних» (переважно німецько-французьких) купців і фабрикантів. Різночинську інтелігенцію подільської ложі представляли сім докторів медицини, доктор філософії та кандидат теології, губернський архітектор Іван Янко, художник і вчитель малювання…
Роботи ложі «Осіріс до полум’яної зорі» заборонено у серпні 1822 року після загальноросійського указу міністра внутрішніх справ Віктора Павловича Кочубея.
Згідно інформації з біографії Раєвського, спочатку у Кам’янці-Подільському була створена одна з перших таємних офіцерських організацій в Україні. У 1816 році в Кам’янці-Подільському офіцер, герой Бородіно, поет В. Раєвський заснував таємний політичний гурток “Залізні персні”. В один із недільних днів у квартирі В. Раєвського зібралися його нові друзі: ад’ютант командира 7 корпусом Приклонський, капітан штабу Кисловський, штабс-капітан Тамбовського піхотного полку Губин, інспектор подільської лікарської управи лікар Диммер, начебто саме В. Раєвський запропонував утворити товариство вільнодумців і назвати його «Залізні перстні». Про належність до такого товариства мали засвідчувати залізні персні, які належало носити учасникам на лівій руці.
Раніше я писав про постать Мархоцького та його Міньковецьку державу, аргументувавши належність пана Сцибора до Масонського Ордену син Мархоцького безумовно належав до масонів та Кам’янецької ложі «Осіріс до полум’яної зорі».
Під керівництвом львівських масонських лож працювали ложа «Цілковитої вірності»
у Кам’янці-Подільському та ложа в містечку Панівці на Поділлі. Ложа «Цілковитої вірності» відкрита 1784 року в Кам’янці-Подільському Великим Сходом Польщі. Вона працювала приблизно до 1787 року. Керівником ложі (майстром стільця) «Цілковитої вірності» був Шимон Родер, а засновником – масон Жан-Батист Прево.
Прево – це лікар-дантист, який пізніше став членом ложі «Цілковитого мовчання» у Варшаві та заснував ложу «Трьох колон» у Львові, ложу у французькому Монпельє. Жан-Батист Прево також був секретарем у петербурзькій іоанівській ложі «Союз обранців Півночі» Великого Сходу Франції.
Микола Пилипович Степанов видав 1932 року в Парижі під псевдонімом Свитков книжку «Масонство в російській еміграції». Степанов пише, що навесні 1919 року, швидше за все 1-3 квітня, в Кам’янці-Подільському було офіційно проголошено «Велику Ложу України» (ВЛУ). Великим Майстром Великої Ложі (головою українського масонства) став Симон Петлюра.
За даними Миколи Степанова (Віктор Савченко зауважує, що, можливо, перебільшеними), ця Велика Ложа мала 7 місцевих лож, 83 масонські гуртки та 800 братів-масонів. Симон Петлюра повідомив братам із Великого Сходу Франції про те, що київська ложа «Святого Андрія Первозванного» перетворена на Велику Ложу України. Велика Ложа України звернулася до французьких масонів із проханням посприяти міжнародному визнанню Української держави. Симон Петлюра вважав, що Україна має стати прикладом «масонської республіки».
До Великої Ложі України ввійшли масони – прихильники української незалежності. Це були переважно українські федералісти, українські есери й українські соціал-демократи: Андрій Лівицький (віце-прем’єр і міністр юстиції Директорії) став Великим Секретарем Великої Ложі, Всеволод Петрів (генерал, командувач Волинської армійської групи) – Першим Охоронцем, Франц Море – Другим Охоронцем. Майстрами ложі були Андрій Ніковський, Сергій Шелухін, Сергій Єфремов, В’ячеслав Прокопович та інші.
Петлюра просив міжнародну масонерію визнати Велику Ложу України «вищою масонською владою, незалежною силою на території Української Республіки» і включити до Міжнародного Бюро масонських зв’язків.
Микола Шумницький, який був членом паризької дослідницької ложі «Святого Миколи», звернувся по допомогу у визнанні ВЛУ до Великого Майстра Великої Ложі Швейцарії, канцлера Міжнародної масонської асоціації Едуарда Картьє Ла Тента. Велика Ложа Швейцарії визнала «петлюрівську» ВЛУ і клопотала за неї в Міжнародній масонській асоціації.
Алхiмiчне масонство в серединi XVIII ст. представлене системою лож абата Пирнеттi «Академiї Iстинних масонiв». У 1788 р. росiйський адмiрал С. Плещеєв, перебуваючи у Францiї, був посвячений до ложi «французького типу» «Божих Людей» або «Новий Iзраїль». Орден передбачав «спiлкування з небесами» – мiстичний обмiн iнформацiєю мiж братами та духовними сутностями. Головою ордену «Нового Iзраїля» в Речi Посполитiй, а потiм i Росiйськiй iмперiї, став граф Тадеуш Грабянка. Членами ордену були впливовi князь М. Репнiн, граф Щенсний-Потоцький i адмiрал С. Плещеєв. Грабянка оголосив себе «посланцем неба», який знайшов елiксир життя, i «творцем нової iмперiї iз столицею в Єрусалимi». Вiн претендував на польський престол, зустрiчався з графом Калiостро. Члени ложi займалися практичною лабораторною алхiмiєю та магiєю. В своїх українських маєтках на Подiллi Грабянка створив алхiмiчнi ложi «Народ божий»: у Суткiвцях (Поділля, 20 км віж Хмельницького/Проскурова) – у 1775 р. i у Остапкiвцях – у 1788 р. Вiдомий масон i магiстр магiї Джузеппе Калiостро (автор особливого масонського ритуалу) вiдвiдав Львiв i Суткiвцi для того, щоб зустрiтися з Грабянкою. У 1804 р. ложа Грабянки таємно перемiстилася у Львiв (в Австро-Угорщинi тодi було заборонене масонство), а у 1806 р. – у Петербург. В iмперськiй столицi Грабянку заарештували та взяли пiд варту як агента Наполеона.
У 1776 р. французький абат Баудiн i д’Арно (Бедуччi) заснували у Львовi ложу розенкрейцерiв «Три бiлi Троянди», до якої перейшла частина братiв iз лож «Трьох бiлих орлiв» i «Трьох штандартiв». Але незабаром з’ясувалося, що д’Арно не мав повноважень вiд Товариства розенкрейцерiв i був звичайнiсiньким самозванцем. Тим часом Клеменс продовжував активну австрiйську експансiю, засновуючи новi масонськi ложi: «Йосипа до iмперського Орла» (працювала у Львовi у 1777-1782 рр.), «Золотого мистецтва» в мiстечку Залiщики на Поділлі, Тернопільська область (працювала у 1777-1778 рр.), «До надiї«в Самборi (працювала у 1777-1779 рр.), «Германа до чорної черепахи» (працювала у 1777 р. в мiстечку Велички неподалiк Кракова). Ложа «Йосипа до iмперського Орла» не мала постiйного складу, до неї ввiйшли одинадцять братiв з iнших лож Галичини.
У 1780 році, виникла ложа й у Дубні. Генерал-майор і шеф 13-го полку Острозької ординації Михайло Любомирський розпорядженням Великої ложі «Катерини під Північною Зіркою» заклав у своєму помешканні в місті Дубно шотландську ложу, яка отримала назву «Досконала таємниця», та очолив її. Засідання відбувалися на другому поверсі Луцької брами. Очевидно, з цим пов’язана перебудова колись оборонного об’єкта, який втратив на той час свої захисні функції. До цієї ложі долучився відомий творець польського театру Войцех Богуславський, диплом якого засвідчили своїми підписами Михайло Любомирський та секретар ложі Феліціан Кралєвський. Документ написаний французькою мовою та засвідчений двома печатками з масонськими символами Волинської ложі «Досконала таємниця». Саме Дубенська ложа «Досконалої таємниці» була піднесена до рівня Великої провінційної Волинської ложі й охоплювала Волинське, Подільське (!), Брацлавське та Київське воєводства. Власник Дубна, видатний «вільний муляр» Михайло Любомирський, остаточно закріпив розташування ложі «Досконала таємниця» у своєму, милому серцю, місті. Невдовзі, в 1785 році, при Волинській провінційній ложі виникла жіноча ложа (!!!), яка працювала з відома та повеління Польської Корони та Литовського Князівства (до речі, до харківського “Вмираючого Сфінкса” належало 15-20 “братів” та “сестер”, зокрема харківський поміщик Петро Ольховський зі своєю жінкою, сестра Ольховської Марія Власова). Керував Ложею «Досконала таємниця» Михайло Любомирський, а першим дозорчим був Павло Коритковський, другим — Йозеф Любомирський, генерал-поручик королівських військ і київський каштелян та, одночасно, власник Рівного.
Таємна організація так успішно працювала та розвивалася, що виникла потреба у новому її відгалуженні. 28 червня 1786 року Волинська провінційна ложа відкриває в Дубні нову, підлеглу собі ложу під назвою «Доброчинний поляк», а вже наступного року вона налічувала аж 47 членів. Очолив її Стефан Грановський. А далі ложі почали закладати в сусідніх місцевостях: у Житомирі — ложа «Розсіяний морок», на Поділлі, в Тульчині — ложа «Справжній патріотизм» (керував Станіслав Потоцький), в Кам’янці-Подільському ложа «Досконала вірність», в Немирові — ложа «Міневра», пізніше переведена в Кременчук. У ХІХ столітті, завдяки графу і масону Нарцису Олізару, дубенська «Досконала таємниця» перетворюється на найпрогресивнішу ложу Королівства. Більше того, в Дубні виникає нова ложа, яка отримала назву «Східна зоря», а 22 червня 1818 року подібна ложа виникає в Рафалівці (тепер це Володимирецький район) під назвою «Увінчана чеснота». В Острог в 1921 році була перенесена з Дубна ложа «Доброчинний поляк». Дубенська ложа «Східна зоря» отримала найвищу оцінку діяльності польської благодійної спільноти за щедре утримання вбогої шкільної молоді та надання складів для збіжжя для порятунку голодних та нужденних.
Доля подільських лож була аналогічною з долею інших лож Російської імперії — їхні сліди губляться після заборони масонства у 1822–26 роках. Проте на початку ХХ століття на Поділлі масонство відновило свою діяльність — ложі з’явились у Кам’янці-Подільському, Вінниці, Проскурові.
Проскурівські масони, до яких належав Давид Ніренберг, спершу проводили таємні засідання по черзі на квартирах один в одного. Згодом Ніренберг зробив до свого будинку добудову, у який, ймовірно, і почали збиратися місцеві масони. Справа в тому, що на своїх засіданнях, масони дотримувалися певних ритуалів, для чого й було потрібно постійне окреме приміщення.
Нині навряд чи хтось достовірно скаже, які рішення проскурівські масони приймали на своїх таємних нарадах у будинку-вежі. Але можна з великою долею впевненості стверджувати, що саме «Вільні каменяри», серед яких були промисловці, купці, держслужбовці, військові, прийняли активну участь у перерозподілі сфер впливу між проскурівськими бізенесменами в місцевій торгівлі та промисловості, який відбувся у 1908–10 роках.
На початку ХХ століття вся промисловість (за винятком трьох-чотирьох великих заводів), а також велика торгівля були зосереджені в руках трьох єврейських сімейств: Маранців, Мозелів і Гальпериних. Але, приблизно у 1908–10 роках у помірне й устояне життя Проскурова «несподівано» уривається «нова хвиля» підприємців, яка за короткий час завоювала провідні позиції в економіці міста, відтіснивши на другий план десятиліттями сформовані династії. Серед «нових» промисловців Ілля Левинзон, що викупив у 1910 році цукровий завод у Маранців, молочну ферму — у Мозелів, прибравши до того ж у свої руки торгівлю мануфактурою й бакалією. Інший підприємець Елем-Нисан Рабинович побудував першу в місті електростанцію (1911 рік), організував Торговий дім «Електра» і став монополістом у сфері енергопостачання. У ці ж роки встав на ноги купець Михайло Шильман, який почав свій бізнес із того, що увійшов у спільне володіння паровим млином Маранца. Згодом, Шильман побудував солодовий завод, одну з кращих у місті друкарень «Порядок», фабрику столярних виробів.
Перед таким «революційним» перерозподілом, проскурівські масони провели попередню роботу. Ніренберг, побудувавши в 1903 році великий будинок на центральній вулиці, надав його для потреб потужного Південно-Російського банку, який вважають пов’язаним із діяльністю масонських лож імперії. У такий спосіб вбили двох зайців: був завданий удар чисельним малим банкірським конторам (тих же Маранца, Мозеля), а також — через вигідну систему кредитування, запропоновану банком, уже через 3–4 роки з банком «пов’язали» майже весь середній прошарок проскурівських купців та міщан. Другим кроком Ніренберг та Ко протягнули «свого» міського голову — відставного капітана Павла Дорошкевича, який головував два терміни (1908–1916 рр.). Ну, а далі, уже справа техніки — за принципом «братерства і взаємодопомоги» провідні позиції в житті міста перейшли в нові руки.
Нічого поганого для Проскурова та звичайних проскурівчан подібний перерозподіл не приніс, навпаки, — розвиток міста у 1908–16 роках став більш прогресивним та динамічним.
Підкреслимо, що документально довести діяльність проскурівських масонів нині практично не можливо. Весь хід подій відтворений за непрямими свідченнями, спогадами та аналізом різних джерел початку ХХ століття.
Нажаль, не збереглось жодної світлини будівлі, в якій розташовувалась Ложа. Так вважалось довгий час. І от Доля приготувала притаманний їй жарт. Один з хмельницьких істориків купляє на аукціоні Єбей стопку світлин міста. Це досить розповсюджена практика серед місцевих істориків. Такі світлини продають нащадки емігрантів після їх смерті, нащадки німецьких солдат, яким довелось в Другу Світову воювати в наших краях тощо. І от на одній світлині історик з подивом знаходить свою маму… Причому на фоні тієї самої будівлі. На сьогодні це єдина світлина, що збереглась.
Як бачимо, історія масонства на Поділлі та в Україні має багате минуле. Тому ще до початку повномасштабного вторгнення я висловив братам-масонам свою багаторічну мрію відродити в Проскурові (Хмельницькому) масонську Ложу. Ідею було сприйнято позитивно, наразі триває практична робота по втіленню цього проекту, єдине що стало на заваді – війна. Але волею Великого Архітектора Всесвіту, та з його допомогою я впевнений – проект буде втілено та Ложу буде відновлено. І ця Ложа зробить свій вклад як у відродження масонського руху на Поділлі, так і в розвиток суспільства та зміни його на краще.
